Не знаю чи виникало у вас відчуття, що всі тексти довкола змаліли. Зробилися нецікавими, передбачуваними, заїждженими й однаковими. Пласкими. Безхарактерними. У сенсі тому, що усі герої наче під копірку писані? А ще сюжети – заявки-розв’язки настільки однотипні, що вже на сторінці двадцятій ти можеш спрогнозувати що там і як. Словом, з хорошими і якісними текстами – сутужно. А для таких як я – що звикли читати постійно – це таки справжня проблема. Тож, хоч-не-хоч вирушаєш «на полювання» у світову павутину в пошуках чогось смачного, цікавого і якісного. У таких пошуках я колись забрела у фанфікерську спільноту і відкрила для себе нове текстуальне середовище. Звісно й тут все те ж – є автори, є графомани й писаки, є тексти, а є купа букв, що екран засмічують. Однак трапляються й такі Тексти, що ти реагуєш на них фізіологічно – серцебиття пришвидшується, долоні пітніють від переживання, волосся на потилиці ворушиться, а герої сняться ночами. Вони звісно – велика рідкість. Вони викликають море емоцій – зазвичай дуже неоднакових і суперечливих. Часом, у якісь моменти, ти просто ненавидиш усіх – героїв, їхні слова і вчинки, автора, а часом майже вигукуєш слова підтримки і зітхаєш полегшенням, що все у них добре… «Грім і блискавки» - якраз такий текст. Текст, який не можна не дочитати, до нього не можна залишитися байдужим, його не можна оминути увагою. Це сильний текст, з цілою купою різних присмаків і відтінків. Інколи, навіть видається, що не вдасться сприйняти усі ці відтінки і ковтнути усі ці шматки тексту з їхніми приправами… Але, попри це у ньому дивним чином усього в міру – болю, кохання, динаміки, рефлексії, помилок, рішень, війни, друзів, примирення. Для мене важливою ознакою тексту є його об’ємність – часом автор усю увагу й майстерність віддає головним героям – і вони навіть чудово йому вдаються – харизматичні, цікаві, живі. У них легко повірити, настільки легко, що в якийсь моменти ти їх любиш або ненавидиш – то вже від якостей героя залежить. А от зі всім іншим не складається – другорядні герої - тільки «для галочки» – нецікаві і неживі. Наділені однобокими якостями і часу їм виділяється тільки для того, щоб на тлі ще хтось був і в сюжеті вони по-суті мало потрібні. До речі, саме тло подій теж зачасту наче олівцем накидають, так ось тут у нас ліс, а там хата, усе тьмяно і силуетно. Просто аби герої десь знаходилися і щось робили. У «Громі» все не так. Тло тут об’ємне, живе і атмосфера огортає тебе одразу – до нерівності стін під пальцями, сирості кімнат, тепла від каміну, до звуків і запахів, ти не просто читач-спостерігач – ти повноцінний учасник усіх подій. А найбільше мені подобаються другорядні герої – справжні, емоційні, зі своїми характерами, мовою і темпераментом. Усе ці елементи і перетворюють цей текст у щось абсолютно унікальне. Звісно ж, річ ще й у сюжеті. Він добре продуманий і кожна дрібниця у ньому потім виливається у щось інше, немає обрубаних кінців чи нелогічних зав’язок. Він збалансований і з добре продуманою архітектонікою, що є надзвичайно важливим. Тим паче якщо текст твориться в межах уже написаного сюжету, тим паче, коли зберігаються характери героїв, вони лише органічно еволюціонують і дорослішають, тим паче, коли попри зміщення і зрушення сюжету - зберігається лінія канону. Текст важкий, текст насичений емоційно, текст наповнений деталями. Цей текст про гідність, честь і виживання. Про вкрадену юність, про цинічність і наївність. Цей текст про справжність – без надуманого героїзму, рожевих шмарклів і підлітковості. Це цілком зрілий текст. Автор зробила значно більше, ніж написала якісний і цікавий фанфік. Вона створила альтернативу в заїждженому пейрінгу, у яку просто неможливо не повірити. Вона змогла написати фік, який тримає у напрузі протягом усього сюжету і не розчаровує в кінці. Цей текст мусять прочитати не лише поціновувачі Драміони чи драми. Цей текст мають прочитати ті, у кого є відчуття смаку і любов до якості, ті хто не люблять копій і невиписаності, ті, хто хоче повірити. http://fanfikyua.blogspot.com/2013/03/blog-post_1771.html
Дуже чудове творіння. Насправді я не вірю в Драміону, не дуже люблю загалом фф читати, тому що пишуть таку дурню..на один раз, їй богу. Але тут все якось зійшлось. Та ще й українською (хай і не повністю та все ж). Герої живі та справжні. Чомусь їм повірила, не було відчуття натягнутості та нещирості. Атмосфера - супер. І дякую за усіх героїв, чудово прописано. Особливо за Лаванду. Завжди вважала її класною, а її незасуджено зображали дурнуватою та вітряною. Дуже дякую за це творіння!! Хоча до кінця сподівалась, що вони будуть разом..ну або принаймні через кілька років після війни...просто не сприймаю епілогу Ро. Лищній він взагалі..та і не віриться, що всі отак одружились зі своїми першими захопленнями зі школи...
"Грім і блискавки"
ВідповістиВидалитиНе знаю чи виникало у вас відчуття, що всі тексти довкола змаліли. Зробилися нецікавими, передбачуваними, заїждженими й однаковими. Пласкими. Безхарактерними. У сенсі тому, що усі герої наче під копірку писані? А ще сюжети – заявки-розв’язки настільки однотипні, що вже на сторінці двадцятій ти можеш спрогнозувати що там і як.
Словом, з хорошими і якісними текстами – сутужно. А для таких як я – що звикли читати постійно – це таки справжня проблема. Тож, хоч-не-хоч вирушаєш «на полювання» у світову павутину в пошуках чогось смачного, цікавого і якісного. У таких пошуках я колись забрела у фанфікерську спільноту і відкрила для себе нове текстуальне середовище. Звісно й тут все те ж – є автори, є графомани й писаки, є тексти, а є купа букв, що екран засмічують. Однак трапляються й такі Тексти, що ти реагуєш на них фізіологічно – серцебиття пришвидшується, долоні пітніють від переживання, волосся на потилиці ворушиться, а герої сняться ночами. Вони звісно – велика рідкість. Вони викликають море емоцій – зазвичай дуже неоднакових і суперечливих. Часом, у якісь моменти, ти просто ненавидиш усіх – героїв, їхні слова і вчинки, автора, а часом майже вигукуєш слова підтримки і зітхаєш полегшенням, що все у них добре… «Грім і блискавки» - якраз такий текст. Текст, який не можна не дочитати, до нього не можна залишитися байдужим, його не можна оминути увагою. Це сильний текст, з цілою купою різних присмаків і відтінків. Інколи, навіть видається, що не вдасться сприйняти усі ці відтінки і ковтнути усі ці шматки тексту з їхніми приправами… Але, попри це у ньому дивним чином усього в міру – болю, кохання, динаміки, рефлексії, помилок, рішень, війни, друзів, примирення.
Для мене важливою ознакою тексту є його об’ємність – часом автор усю увагу й майстерність віддає головним героям – і вони навіть чудово йому вдаються – харизматичні, цікаві, живі. У них легко повірити, настільки легко, що в якийсь моменти ти їх любиш або ненавидиш – то вже від якостей героя залежить. А от зі всім іншим не складається – другорядні герої - тільки «для галочки» – нецікаві і неживі. Наділені однобокими якостями і часу їм виділяється тільки для того, щоб на тлі ще хтось був і в сюжеті вони по-суті мало потрібні. До речі, саме тло подій теж зачасту наче олівцем накидають, так ось тут у нас ліс, а там хата, усе тьмяно і силуетно. Просто аби герої десь знаходилися і щось робили. У «Громі» все не так. Тло тут об’ємне, живе і атмосфера огортає тебе одразу – до нерівності стін під пальцями, сирості кімнат, тепла від каміну, до звуків і запахів, ти не просто читач-спостерігач – ти повноцінний учасник усіх подій. А найбільше мені подобаються другорядні герої – справжні, емоційні, зі своїми характерами, мовою і темпераментом. Усе ці елементи і перетворюють цей текст у щось абсолютно унікальне.
Звісно ж, річ ще й у сюжеті. Він добре продуманий і кожна дрібниця у ньому потім виливається у щось інше, немає обрубаних кінців чи нелогічних зав’язок. Він збалансований і з добре продуманою архітектонікою, що є надзвичайно важливим. Тим паче якщо текст твориться в межах уже написаного сюжету, тим паче, коли зберігаються характери героїв, вони лише органічно еволюціонують і дорослішають, тим паче, коли попри зміщення і зрушення сюжету - зберігається лінія канону.
Текст важкий, текст насичений емоційно, текст наповнений деталями. Цей текст про гідність, честь і виживання. Про вкрадену юність, про цинічність і наївність. Цей текст про справжність – без надуманого героїзму, рожевих шмарклів і підлітковості. Це цілком зрілий текст. Автор зробила значно більше, ніж написала якісний і цікавий фанфік. Вона створила альтернативу в заїждженому пейрінгу, у яку просто неможливо не повірити. Вона змогла написати фік, який тримає у напрузі протягом усього сюжету і не розчаровує в кінці.
Цей текст мусять прочитати не лише поціновувачі Драміони чи драми. Цей текст мають прочитати ті, у кого є відчуття смаку і любов до якості, ті хто не люблять копій і невиписаності, ті, хто хоче повірити.
http://fanfikyua.blogspot.com/2013/03/blog-post_1771.html
Дуже чудове творіння. Насправді я не вірю в Драміону, не дуже люблю загалом фф читати, тому що пишуть таку дурню..на один раз, їй богу. Але тут все якось зійшлось. Та ще й українською (хай і не повністю та все ж). Герої живі та справжні. Чомусь їм повірила, не було відчуття натягнутості та нещирості. Атмосфера - супер. І дякую за усіх героїв, чудово прописано. Особливо за Лаванду. Завжди вважала її класною, а її незасуджено зображали дурнуватою та вітряною. Дуже дякую за це творіння!!
ВідповістиВидалитиХоча до кінця сподівалась, що вони будуть разом..ну або принаймні через кілька років після війни...просто не сприймаю епілогу Ро. Лищній він взагалі..та і не віриться, що всі отак одружились зі своїми першими захопленнями зі школи...
комент до "Грім і блискавки"
ВідповістиВидалити