Щастя рожевого кольору, щастя зеленого кольору

Автор і перекладач: Беренгелла

Посилання на оригінал: http://www.snapetales.com/index.php?fic_id=30587

Дозвіл на переклад: сама написала, сама дозволила, сама переклала

Персонажі: Гаррі Поттер, Долорес Амбридж/Аластор Муді, Олівія Горнбі, Албус Дамблдор, Петунія Дурсль

Попередження: AU, OOC

Жанр: General

Рейтинг: PG-13

Розмір: міді

Статус: завершено

Опис: Лише лінивий не рятував страждальця Гаррі від жорстоких Дурслів, а Долорес Амбридж лінивою не назвеш.

Розміщення і посилання: тільки з мого дозволу

Подяка: Організаторам цієї платформи

 

Розділ 1

- Пані Муді, як ви почуваєтесь ?

Складне питання, бо правильна відповідь була би «ні добре, ні погано, ані ніяк». Долорес зовсім не відчувала тіла, хоча й була живою. Принаймні бачила білу стелю та обличчя чаролікаря. Майнула думка  про святий Мунго, і щоб переконатися у правильності здогадів, Долорес роззирнулася навколо. Так, одномісна палата. Вікно, швидше за все, позаду ліжка, праворуч тумбочка, ліворуч стіл та стілець. З обох боків стояли величезні букети рожевих маргариток. Тільки, якщо Долорес не помилялася, початок березня - не час для таких квітів. Отже, начаровані. Обличчя цілителя було незнайомим.

 - Хто ви? - дивно, вона чула сказані нею слова, але абсолютно не відчувала, як відкриває вуста.

- Цілитель Девіс. Ви не відповіли, як почуваєтесь.

- Не знаю, ніяк, - вона спробувала сісти в ліжку, а коли вийшло, то спочатку із здивуванням подивилася на свої руки, потім з переляком на чаролікаря.

 - Рук не відчуваєте? Не переймайтеся, це побічні ефекти зілля.

- А що сталося?

- На вас було здійснено замах.

- Я нічого не пам'ятаю, - це вже був не просто переляк, а паніка.

- З часом пригадаєте. Це вже інше зілля і його ефект поступово зійде нанівець.

- Тобто?

- Спочатку ви пригадаєте факти, потім емоції, також з вами працюватиме цілитель душ. Це стандартна практика в подібних випадках.

Долорес відкинулася на подушки:

 - Коли я зможу піти додому?

- Думаю, за тиждень. Але відвідини родичів вже дозволені. Ваш чоловік чекає в передпокої.

Долорес кивнула. Та замість того, щоб попрощатися, цілитель подивився на неї із незрозумілим виразом обличчя і запитав, обережно добираючи слова:

- Скажіть, пані Муді, ви знали, що були вагітною?

- Правда?! У нас буде дитина? - обличчя Долорес засяяло, як різдвяна ялинка, і вона зовсім не зауважила, що співрозмовник стає похмурішим з кожним її словом

- Вочевидь, не знали. І справді, термін був зовсім невеликий. Мені дуже шкода...

- Та ви що, це ж чудово! Чому ви кажете "був"? Що з дитиною?

- Пані Муді, ви постраждали від кількох чорномагічних заклять, - чаролікар зручніше взявся за паличку. - Плід просто не міг їх пережити.

 - Тобто, дитини не буде? - тепер Долорес яскраво відчувала, як дрижить нижня губа і на очі навертаються сльози.

- Співчуваю, пані Муді. Вагітність перервалася і ви вже не зможете мати дітей.

- Але... - вона не встигла нічого сказати, ані роздивитися як слід порух палички, від якого все навколо огорнула темрява.

Прокинувшись наступного разу, Долорес вже відчувала все тіло. Болю не було, натомість прийшов стан якоїсь дивної легкості, ніби вона ось-ось злетить. І щоб цього не сталося, тримається за щось м'яке. Чоловікове волосся. Вона поворушила його, і Аластор різко прокинувся.

- Доро! - стиснув у величезних долонях її руку. - Пташечко моя маленька… - і не втримав ридань.

Долорес дивилася на чоловіка, за сумісництвом - одного із найкращих аврорів, і не могла повірити, що він здатен на такі емоції. Аластор так і не відпустив її руку, і вона простягла другу, торкнулася його волосся.

- Тихше.

- Пробач мені, я знайду їх, обіцяю.

- Їх?

- Ти ж нічого не пам'ятаєш, мені цілитель Девіс сказав. Ну я і дурко. Вибач, ось, - Муді підвівся зі стільця і зробив крок до дверей. Долорес лишилося тільки здивовано роздивлятись його ноги. Ногу і те, що раніше було ногою.

- Але? Що з тобою сталося?

Чоловік знову впав на стілець, не діставшись до кошика з фруктами.

- А це, ну розчепився. Намагався відаппарувати із захищеного місця, і розчепився, ось. Незвично трохи, але не страшно, не звертай уваги, рідна. Як ти почуваєшся? Може, чогось хочеш?

Додому Долорес відправилася не за тиждень, а за два. В останню хвилину перед випискою Аластор вирішив, що їм варто переїхати, і ще кілька днів пішло на пошук та облаштування нового помешкання. Оточений садом гарненький невеликий будиночок знаходився в передмісті Лондона. Попервах пані Муді не шкодувала зусиль, аби обернути стандартне, хоча і зручне, житло на затишне гніздечко і з задоволенням порпалася в саду. Її грізний аврор спочатку намагався повернутися з роботи якомога раніше і допомагав, або ж вони вибиралися на прогулянки у найнеочікуваніші місця.

Єдина місцина, якої вони уникали за мовчазною згодою, було те магічне селище, де стояв їх попередній будинок.

Ішов місяць за місяцем, в країні не вщухала громадянська війна. Аластор все частіше затримувався на роботі надовше і надовше, поки одного разу зовсім не прийшов, а натомість надіслав патронус: "Сьогодні не чекай, операція".Аластор повернувся за три дні, злющий як гіпогриф:

- Вони знову вислизнули.

 Долорес на той час вже знала з газет, що затримали близько тридцяти смертежерів, тому здивовано перепитала:

 - Але, хто вони?

- Лестранжі. Хоча ми й обмінялися подаруночками із Родольфусом.

Після цієї операціі чоловік пішов на підвищення, на посаду начальника відділу.

Долорес так само часто залишалася сама, але більше не раділа ані порпанню в саду, ані в'язанню. В кімнатах, як і раніше, було ідеально чисто, в кухні роїлися аромати свіжих наїдків, проте щось в їх будинку невловимо змінилося. Врешті-решт, надкушуючи ідеально круглий пиріжок з ідеально нашинкованими яблуками, Аластор запитав:

- Доро, може поїдемо десь відпочити на пару тижнів?

- Хіба ж тебе хтось відпустить?

- Тоді хоча би відвідай хрещену.

Леді Горнбі-Акерлі жила на узбережжі. У величезному маєтку в околицях Пензанса постійно гостювали родичі та друзі, часто із дітьми. Для Долорес було незвично раптом опинитися у великій компанії, а особливо дивно вона відчувала себе з малюками - весь час хотілося взяти когось на руки і пестити, як кошеня. З іншого боку, вона розуміла, що чіпляння незнайомої тітки мало кому будуть до вподоби. Тому Долорес намагалася заховатися від усіх десь подалі в саду, де її одного разу і знайшла хрещена.

- Доллі, маю серйозну розмову.

- Так, пані.

- Долорес, мені зовсім не до вподоби те, що з тобою відбувається.

- Все гаразд, я просто трохи не виспалася.

- А я не про зараз. Ти щодня намагаєшся заховатися якнайдалі, ніби тобі незатишно з людьми. Але ж вони прагнуть твоєї уваги, навіть діти прагнуть. Ти ж настільки десь всередині себе, що скоро зовсім перестанеш зважати на навколишній світ. Ти заморожуєш себе живцем, дівчинко, - леді обійняла хрещеницю. - Я знаю, чим ти пригнічена. Ви не думали про магічне усиновлення?

Долорес помотала головою:

 - Ал буде проти. Він дуже злякався, коли на мене напали, і просто збожеволіє, якщо матиме хвилюватися за двох.

 - Він ще може змінити свою думку. Та й війна колись закінчиться. А поки я хочу, аби ти частіше спілкувалася з людьми.

- Добре, вечерятиму з усіма.

- Я не про вечерю. Чому б тобі не піти на роботу?

За два тижні пані Муді вперше зайшла у відділ магічних ігор та спорту в Міністерстві. Посада помічника начальника відділу Людовіка Бегмена була компромісом, на який після низки сварок погодився чоловік. Аластор лаявся довго, вишукано, аж поки леді Олівія ніби ненароком обмовилася, що у насиченому захисними чарами міністерстві Долорес буде набагато безпечніше, ніж самій удома. Потім Муді відкидав вакансії одну за одною: ніяких лабораторій відділу таємниць, це небезпечно саме по собі, ніякого відділу міжнародної магічної співпраці, він не відпускатиме Дору у відрядження, ніякого відділу магічного транспорту ще з якоїсь там причини. Бегмен був улюбленцем публіки, мав міністерську охорону, хоча смертежери і без цього не чіпали зірок спорту. Зчепивши зуби, Муді дістав для дружини багаторазовий порт-ключ.

Десь за місяць Аластор був змушений визнати, що ідея леді Олівії була вірною: хай на кухні від учора лишалися брудні тарілки, хай відбивні були різної форми і товщини, але його дружина більше не нагадувала живу скульптуру.

Скоро у їх будинку з'явився ще один мешканець: на річницю весілля Муді подарував дружині білого пухнастого нізла. Нахабне створіння одразу знайшло місце в серці Дори. Повертаючись з роботи пізніше, ніж звичайно, Муді майже щоразу бачив її в кріслі із Хмареням на колінах, нізл отримував найсмачніші шматочки та мав безстрокову індульгенцію на подерті гардини і пом’яті клумби.

Громадянська війна, як і особиста вендетта Муді та Лестранжей тим часом тривала. Якогось дня Долорес викликали в Мунго прямо з роботи - її чоловіка було важко поранено. З лікарні Муді вийшов як пірат - не тільки на одній нозі, але і з пов'язкою на оці. У відділі магічних ігор шепотілися про красуню та циклопа, стрімко замовкаючи при появі Долорес. Бегмен кілька разів спробував поблажливо її обійняти. А вона пам'ятала, скільки сил пішло на знешкодження проклять, і яким дивом зберегли друге око чоловікові, тому ходила по міністерству королевою. Після недовгої лікарняної відпустки одноногий та одноокий Аластор Муді здав нормативи краще, ніж коли-небудь раніше, отримав серед товаришів прізвисько Дикозора і скоро став заступником начальника Аврорату.

Долорес запам'ятала літо та осінь вісімдесят першого як безперервні самотні ночі та нечасті зустрічі із чоловіком. На її величезну радість і не менший подив, в ніч на Хеловін Аластор лишився вдома. Та близько півночі сімейну ідилію перервав виклик по двосторонньому дзеркалу.

Надали Долорес дізнавалася новини про чоловіка тільки з газет. Поки одного разу він прийшов майже вчасно, обійняв її і сказав:

 - Доро, вони ніколи не вийдуть з Азкабану.

День за днем тривали святкування та феєрверки, проте Долорес так і не бачила Аластора вдома. Багато хто з аврорів досі не міг оговтатися і продовжував ловити ворогів. Попервах вона намагалася повернутися з роботи раніше, приготувати щось із улюблених страв чоловіка, поки зрозуміла, що це досі нікому не потрібно.

Якось, підходячи до будинку, Долорес почула десь збоку слабенький нявк. І знайшла в кущах виснажене кошеня, настільки брудне, що важко було визначити колір хутра, із підбитим оком. Проте, коли він відкрив друге, величезне, яскраво-жовте з зеленими крапочками, Долорес пропала. Вона схопила кошеня без жодних сумнівів - воно зашипіло і випустило кігті.

- Тихше, малеча, я тобі не зашкоджу.

Це тваринку не переконало. Крадькома роззирнувшись, Долорес витягла паличку і наклала закляття знерухомлення.

Поки Аластор повернувся додому, кошеня було вимито, висушено і змащено лікувальною маззю в потрібних місцях. Тепер Бурштин сидів далеко за диваном і шипів на всіх, хто проходив повз. Бравий заступник голови Аврорату не став виключенням. Тільки ось Муді смикнувся, як від закляття, наклав на кошеня Ступефай, витягнув його з-під дивану і налетів на дружину, струшуючи слабеньким тільцем:

- Доро, що це?

- Але, що ти з ним зробив! Хіба ж не бачиш, що він змучився? Я стільки зусиль доклала, аби він дозволив змастити всі садна, - Долорес мимоволі потерла роздряпану долоню.

- А якщо це анімаг?

- Я про це не подумала, ну перевір.

Зворотнє заклинання на кошеняті не спрацювало.

- Переконався, Але? Все, досить, відпусти його, він і так переляканий.

- Це ще ні про що не говорить. Я на роботу за викриваючим зіллям.

Бравий аврор повернувся за п'ятнадцять хвилин:

- Ось, якщо це анімаг, то він вип'є і обернеться.

- А якщо ні?

Муді відвів очі і Долорес вирішила наполягти:

- Але, що буде, якщо зілля вип'є звичайний кіт?

- Ну...

- Акціо зілля. Що буде зі звичайним котом?

- Сильне отруєння.

- Я не дозволю, Але. Навіть якщо це насправді анімаг, не дозволю.

- Віддай флакон, Доро.

Вона вперто похитала головою. Муді зітхнув і спробував умовити:

- Зрозумій, це може бути смертежер.

- А може звичайний чародій.

- Знаєш, законослухняні громадяни реєструються як анімаги.

- Так вже всі і реєструються.

Аластор ніби і збирався щось сказати, аж раптом відппарував прямо із вітальні. Долорес викинула зілля і ледь встигла заспокоїти кота, як в двері подзвонили.

- Пані Муді, нас прислав ваш чоловік.

- Навіщо?

- Боронити від анімага.

- Ми всі скоро збожеволіємо з цією війною. Це звичайний кіт. Я зачинила його в цій кімнаті. А ось - Хмареня, нізл, який живе з нами вже більше року. Він аж ніяк не анімаг.

Аврори поїхали за три дні, визнавши, що Бурштин – таки кіт. Муді не з'являвся вдома цілий тиждень. А потім в міністерстві сталося кілька скандалів поспіль. Заарештували сина Бартеміуса Крауча, кількох людей з відділу таємниць і навіть Людо Бегмена. Всіх співробітників відділу магічних ігор і спорту допитували в Аврораті.

Коли черга дійшла до Долорес, її запросив до кабінету доволі привабливий чоловік із каштановим волоссям і світло-карими очима. Тільки-но він запропонував їй влаштовуватися зручніше, як по стіні хряснули двері і на порозі з'явився Аластор Дикоок власною персоною.

- Руфусе, вийди.

- Аласторе, ти не маєш права.

- Руфусе, забирайся звідси зараз же.

Долорес сама була спантеличена тоном чоловіка.

- Але, що сталося?

Муді наморщився:

- Доро, помовч. Руфусе, хочеш перевірити, чи я візьмуся за паличку? - улесливий тон ніяк не в’язався із гнівним виразом обличчя.

- Муді, ти не Дике, а Знавісніле Око. Я цього тобі не подарую.

- Звичайно, не подаруєш. Але це буде потім. Іди, і щоб тебе тут не було щонайменше півгодини. 

Скримджер зачинив двері, і Аластор, одразу розгубивши всю злість, підійшов до дружини і обійняв її:

- Пробач, моя пташко.

- Що трапилось?

- Про сина Крауча чула? Ось старший тепер і скаженіє, шукає будь-що, аби відвернути увагу від скандалу.

- І він насправді має мітку?

- Насправді, має. І ще шлейф непростимих на паличці.

- А Бегмен?

- Хіба то я з ним працював? - Муді навіть з іронією припідняв брову. - Патякало твій Бегмен, однак без мітки нічого серйозного з ним не буде. Тепер слухай. Твоя хрещена прислала адвоката. Він буде хвилин за десять. Будь-які контакти з аврорами тільки в його присутності.

 - Але ж я ні до чого не причетна.

- Це знаєш ти, знаю я, та зрештою всі знають. Але Скримджер - людина Крауча, а тому вкрай потрібно відволікти увагу від сина і кинути підозру на мене. Пробач, моя пташко, ти знову втрапила через мене у халепу.

- Не зважай. Я ще коли брала шлюб, розуміла, що жити з аврором - не те саме, що з ремісником з Діагон-алеї. До речі, про шлюб - ти збираєшся повертатись додому?

Муді зашарівся:

- Мабуть... так.

Через деякий час Крауч-молодший опинився в Азкабані, а Крауч-старший пішов у відставку. Бегмена виправдали, і відділ магічних ігор залишили у спокої. Щоправда леді Горнбі-Акерлі наполягла, Аластор через силу, а сама Долорес з цікавістю погодились на те, що їй варто перейти до іншого відділу. Тепер пані Долорес була одним з трьох секретарів міністра магії. Нова робота подобалася їй навіть більше.

З моменту таємничого зникнення Того-кого-не-називають і судових процесів над його прибічниками минуло вже більше року. Життя в магічній Британії перелаштувалось на мирний лад, і аврор Муді навіть почав повертатися додому вчасно. Долорес же все частіше згадувала слова хрещеної про усиновлення. І нарешті наважилася заговорити про це з чоловіком. Аластор відмовився, без жодних пояснень. Однак Долорес час від часу поверталася до цієї теми, особливо наголошуючи, що минула війна залишила сиротами багатьох дітей.

- Ти не розумієш, Доро!

- Можливо не розумію. Поясниш?

- Я не можу так ризикувати. Ми не можемо. Волдеморт повернеться, і ця дитина стане для нього чудовою мішенню.

Долорес сміялася до сліз.

- Не знаю, що з його прибічниками, але з такими вірними ворогами друге пришестя Того-кого-не-називають - питання часу.

- Доро, як ти можеш так жартувати!

- Аласторе! Вся Британія живе мирним життям! Вся! У скількох твоїх приятелів з'явилися діти? В нашому відділі троє чародійок пішли у декретну відпустку, а на поверсі так всі вісім. Пані Каттермол, хоча вона самотня дама поважного віку, всиновила двох небожів - їх батьки загинули два роки тому.

 - Доро, ні, і досить про це!

Блиск очей дружини, однак, означав все, що завгодно, крім згоди з його останнім словом.

Кілька днів потому патронус Аластора знайшов Долорес прямо на робочому місці: "Операція на декілька днів". Втамувавши розчарування, чародійка вирішила після роботи звернутися у відділ опіки та піклування, і вийшла звідти надзвичайно натхненною.

Аластор з'явився на четвертий вечір, у препоганому гуморі:

- Цей Малфой - хитрий лис!

- А що сталося?

- Хотіли впіймати його на гарячому при купівлі забороненого артефакту. Але в останню хвилину він відмовився від оборудки. Цей мерзотник знову уникнув відповідальності...

- Може, він насправді був під імперіусом?

- Та яке там! Це швидше наш Візенгамот з'їхав з глузду і був радий розв'язати деякі фінансові питання.

- Скільки ще ти будеш воювати? Чи тобі не досить?

Після вечері Долорес спробувала перевести розмову на важливу для неї тему:

- Знаєш, я багато думала над тим, що ти мені сказав.

- А саме?

- Що Той-кого-не-називають може повернутися і помститися тобі через родину. Думаю, ти маєш рацію.

- Так, моя пташко.

- І тому я попросила відділ опіки підібрати певні кандидатури.

- Що?!

- Стривай, дай договорити. Джесіка Спрингз, сім років, маглонароджена, живе в сиротському притулку Ліверпуля. Батьки та дід загинули під час нападу смертежерів на їх містечко. Дівчинка врятувалася за допомогою стихійної апарації. Кевін МакБран, саме так, син Ітона МакБрана. Мати другий рік в Мунго, визнана невиліковною. Хлопчик під тимчасовою опікою двоюрідного діда, якому вже сто тридцять років, і якій сам шукає дитині хорошу прийомну родину.

- Доро...

- Дай договорити, Аласторе! Ти ж не думаєш, що у випадку повторної появи Того-кого-не-називають маглонароджена чародійка або син загиблого аврора будуть у безпеці?

- Тобі доведеться лишити роботу, аби глядіти за дитиною. На твою думку, мені буде спокійно, якщо я постійно думатиму, чи ви в порядку ?

- Наш будинок і зараз огорнутий такою кількістю захисних заклять, що зазіхати на нього безглуздо. Є апарація, порт-ключі. Чотирирічні діти цілком здатні зрозуміти необхідність постійно тримати біля себе певну іграшку.

- Ні, Доро, ні. Я не можу.

- Мені чомусь здається, що справа зовсім не в Тому-кого-не-називають.

Муді тяжко зітхнув і надовго замовк. Коли він нарешті знову подивився на дружину, його очі повнилися виною:

- Пташко моя, я розумію, що ти дуже хочеш дитину, навіть усиновлену. Але я не можу тобі цього дати. І якщо раптом ти знайдеш іншого чарівника, який зможе зробити тебе щасливою і погодиться всиновити дитину - то так тому і бути. Я не стану на заваді.

- Аласторе, що ти таке кажеш?!

Долорес знадобився певний час, аби оговтатися від такого дивного зізнання. Все ж таки вона вирішила заручитися підтримкою рідних Аластора і продовжити наполягати. Однак візит до них довелось відкласти через чергову операцію аврорату. Одного чудового вечора Аластор повернувся додому вчасно і простягнув дружині каблучку. Старовинну, золоту, з великим шматком бурштину, явно гоблінської роботи, і водночас напрочуд витончену. Дора подивилася на чоловіка з подивом.

- Це порт-ключ, і я прошу тебе постійно його носити, - так вечір перестав бути чудовим. - За будь-якої небезпеки він перенесе тебе в мій кабінет. І я наполягаю, вимагаю, щоб ти скористалися ним, навіть якщо тобі просто здаватиметься, що щось не так.

- Щось сталося?

- Ми починаємо важливу операцію. Мене кілька місяців не буде вдома. За офіційною версією я їду до Європи. Насправді лишаюсь у Ноктюрн-алеї і працюватиму під облудним зіллям. У мене буде можливість повідомити тобі, що зі мною все гаразд, - Муді нашвидку обійняв дружину. - Мені час, люба.

В неділю Долорес потурбувала доставка квітів. Стоїчно витримавши теревені кур'єра, чародійка знищила кошик ніжно-рожевих троянд за допомогою еванеско, ледь зачинилися двері. Так склалося, що вона не любила троянди. А на перше побачення Аластор приніс саме такий букет, і воно ледь не закінчилося, тільки почавшись. Такий самий кошик доставили наступної неділі, і наступної, і ще однієї. А потім принесли досить дивний букет. Долорес зрозуміла би, якби композиція складалася з троянд різних відтінків, які підходять один до одного, але це: темно-червоні, майже чорні, поруч із яскраво-жовтими і насиченими рожевими - букет нагадував костюм Арлекіно. Чародійка навіть задумалася, чи не зберегти такий досконалий кітч, але домашні улюбленці вирішили по-своєму і настільки захоплено жували листя, що нестандартний дарунок теж довелось викинути.

Дивні речі відбувалися і на роботі. Зазвичай Долорес читала "Щоденний Пророк" вже у приймальні міністра, і тому не одразу зрозуміла, чому багато хто із співробітників, вітаючись з нею, ховали очі. Як виявилося, на першому розвороті надрукували невелику статтю про розваги керівництва аврорату. І багато, дійсно багато магічних світлин, на яких добре відомий Аластор Муді насолоджувався обіймами різних дівчат у фривольних костюмах танцівниць кабаре. В наступному номері ніяких сенсаційних матеріалів не було, а от через день вийшла велика стаття про те, як бездарно аврорат тринькає гроші платників податків. Жодної світлини, жодної згадки про Муді, та між рядами легко вгадувалися особисті закиди.

Як завжди буває в таких випадках, все міністерство дружньо пліткувало, дивлячись на Долорес, але ніхто не наважився звернутися до неї особисто. Загальну цікавість, зрештою, висловив чиновник із відділу надзвичайних ситуацій. В Корнеліусі Фаджі не було нічого цікавого чи примітного, якщо не рахувати одруження із небогою діючого міністра. Долорес навіть здивувалася, коли він підсів до неї в обідню перерву - при тому, що в міністерській кав'ярні було вдосталь вільних столиків - і, трохи запинаючись, висловив загальне співчуття колег з приводу ситуації, що склалася.

- Здається, пане Фадж, я не зовсім розумію, про що ви?

 - Та ж ці світлини!

- Мерлін з вами, я не перший рік дружина аврора, і маю уявлення про чари зміни зовнішності і облудне зілля. Тут всього лиш зображений хтось, хто виглядає, як мій чоловік. Ми з Алом ще посміємося над цим, коли він повернеться з відрядження.

Фадж знітився, щось зніяковіло пробуркотів і розпрощався.

Він з'явився знову наступного дня, так само запинаючись, висловив своє захоплення відданістю пані Муді і простягнув їй букет. Троянд. Долорес дуже хотілося задати йому перцю чи хоча б врізати по фізіономії тим самим букетом, але вона стрималася. Просто спокійно відповіла, що не любить троянди. Фадж багатослівно вибачився і пішов. Аби наступного дня прийти з цукерками. Долорес якраз була зайняття важливими документами і просто до нього привіталася. Сяючий усміхнений Фадж постояв деякий час поруч, а потім пішов, розказуючи усім бажаючим послухати, яка пані Муді чудова жінка.

Чудова жінка отримала свої кремові троянди ще раз, потім іще раз, але одного разу їх чомусь не принесли. Натомість під ранок у вікно постукала сова з повідомленням із Мунго - аврор Муді був в палаті інтенсивної терапії у важкому стані. Долорес одразу ж відаппарувала.

Набагато пізніше вона дізналася, що операція знову була зірвана. Ну як зірвана. Була запланована велика облава на контрабандистів, які постачали темні артефакти та зілля зі сходу, з таким розрахунком, щоб захопити верхівку банди. І вона була запланована ще після двох-трьох місяців, якраз під час великої поставки. Але чи через витік інформації, чи через погане прикриття на континенті, чи через помилку молодого співробітника Муді розкрили до часу. Коли він у визначений момент не вийшов на зв'язок, аврори почали обшукувати район. Їм довелось буквально рознести половину Ноктюрн-алеї, аби дістатися до свого агента під прикриттям.

Муді одужував довго. Чаролікарі просто розводили руками: вони не знаходили жодних проклять чи слідів проклять, зілля або чогось іще, але аврор місяць був в комі, потім ще два місяці не вставав, потім ніби примушував себе ходити, розмовляти, цікавитись оточуючим світом. Його звична діяльна натура повернулися десь за півроку, але лікарі наполягали, щоб він ще десь зо два місяці пробув у відпустці, а потім перейшов на кабінетні роботу.

Відпустку Муді перебув стоїчно: допомогло те, що більшість часу вони з Долорес пробули в роз'їздах - у його тітки, у її хрещеноі, і навіть за кордоном. А потім аврор повернувся на роботу в аналітичний відділ і виставив вимогу видати всі матеріали про розслідування подій у Ноктюрн-алеї.

Одразу ж стався перший скандал. Якийсь молодший працівник не зміг знайти в архіві потрібну теку. Муді довго йому вичитував, але закляттями не кидався. Новий голова аврорату, Томас Броклхерст, провів з ветераном роз'яснювальну бесіду про способи зауважень молодшим співробітникам. Аластор протримався пару тижнів і знову зірвався на занятті з тактики. Дійшло до паличок і проклять і тільки спільні зусилля трьох аврорів втихомирити Дикоока. Чаролікарі розвели руками і виписали заспокійливі зілля.

На зіллях Муді протримався ще місяць, а потім, під час обговорення зі Скримджером можливостей співробітництва з авроратами Франції та Бельгії, знову почалася сварка. Слово за словом, потім палички, але Руфус не став кидати закляття у відповідь, а просто стиснув артефакт виклику. Прибігла дюжина аврорів і випустила у Дикоока дружній ступефай.

Після тижня в Мунго Аластор дізнався, що він у безстроковій відпустці. Напружена розмова в кабінеті Броклхерста не врятувала ситуації. Той відразу відкинув гіпотезу, що Скримджер міг спровокувати сварку, і тільки переконався, що Муді не здатен дати ради агресії та підозрам.

Долорес почувалася ніби на голках. Вона бачила, що чоловік важко переносить бездіяльність, та про себе теж вважала, що йому варто відпочити: він ніколи раніше не відрізнявся нестриманістю та запальністю і, швидше за все, справді не до кінця одужав після поранення. Тому вона тільки зраділа, коли помітила, що чоловік знайшов собі заняття. Вечорами він подеколи повертався додому пізніше, ніж вона, очевидно багато часу проводив у русі, підтягнувся, на обличчі з'явився рум'янець, а в очах блиск. При цьому Аластор категорично відмовлявся казати дружині, що саме він робить.

Долорес дізналася випадково, знову-таки від добрих людей: підслухала в туалеті розмову про те, що Скажений Аврор ніяк не заспокоїться і все намагається вияснити, хто його підставив. Вночі, коли Аластор вже заснув, вона просто накинула на нього слідкуючі чари, на зразок тих, які використовують матері на дітях, що йдуть гуляти. Чари показали, що Аластор веде активний спосіб життя, здебільшого в Ноктюрн-алеї. А в середині дня вони просто перестало працювати - вочевидь, постійно пильний чоловік їх помітив.

Ввечері він був удома, і в препоганому гуморі:

- Відколи ти почала за мною слідкувати?

- І тобі добрий вечір, Ал.

- Відповідай, - Муді став просто біля неї.

- Відтоли, як в міністерських туалетах пліткують, що ти проводиш самостійне розслідування незрозуміло чого.

- Тобі не здається, що, якби я вважав за потрібне, то сам би все розказав?

- А тобі не здається, що ми одружені і це предбачає якусь довіру?

- Чи тобі казати про довіру? - Муді схопив дружину за шию. Долорес навіть не встигла здивуватися, як чоловік відскочив від неї, відбиваючись від кота, який вчепився в обличчя. Чародійка вихопила паличку, знерухомила обох, акуратно відчепила Бурштина від Аластора, зачинила котів в іншій кімнаті, і тільки після цього розчаклувала чоловіка.

Той винувато подивився і відаппарував у невідомому напрямку. За деякий час вже знайомий кур'єр приніс кошик маргариток. До нього була додана записка: "Я не можу себе контролювати, дуже прошу, поживи кілька днів у хрещеної".

Отримавши запрошення до модного ресторану, Долорес менш за все очікувала, що Аластор поведе мову про розлучення. Вона пробувала опиратися, але Муді наполягав, що сам не розуміє, чому на нього находять напади агресії, не може це контролювати, і боїться повторення нещодавньої ситуації:

- Зрозумій, моя пташко, ти найсвітліше і найдорожче, що в мене є. І я тебе ледь не вбив. Будь ласка, я хочу, щоб ти від мене сховалася.

- Але...

- Ніяких але, Доро. Я серйозно. Якщо ти не погодишся, я вимагатиму розлучення через Візенгамот.

Подружжя Муді розлучилося тихо і без сварок у відділі реєстрацій Міністерства. Долорес взяла невелику відпустку і разом з котами переїхала у квартиру в Діаґон-алеї, за два кроки від міністерства. За мовчазною згодою ні вона, ні Аластор не поцікавилися новими адресами один одного.

Коли Долорес знову з'явилася на роботі, їй здалося, що Фадж чекав на неї ледь не весь цей час. Чомусь стало гидко, особливо від його м'якої усмішки.

- Люба моя пані Муді...

Долорес піднялася над столом, нахилилася вперед, ледь не чіпляючи ніс нав'язливого співрозмовника грудьми поважного розміру, і прощебетала:

- Корнеліусе, лише для вас - пані Амбридж, можна просто Долорес.

Як на сміх, саме в цей час відкрилися двері і міністр визирнула з кабінету. При вигляді майже тещі Фадж почервонів, потім поблід і вилетів з приймальні.Пані Багнольд посміхнулася:

- Доро, запрошуйте наступного відвідувача, - і знову заховалася в кабінеті.

- Схоже, це я наступний, - встав молодий чарівник з Відділу по роботі з гоблінами. - Коли вже пан Фадж так засоромився. Ви молодець, пані Муді, мало хто наважується відшити цього прилипалу. І мені шкода, що у вашого чоловіка неприємності.

- Ви його знаєте?

- Я маглонароджений, звичайно, що я знаю, кому завдячую власним спокоєм та миром в Британії.

Після раптового розлучення в Долорес з’явилося безліч вільного часу. Присвячувати його роботі, показуючи свою неприкаяність, зовсім не хотілося. Лишатися вдома з котами наодинці - так само. Тоді Долорес пригадала про свою стару розвагу - подорожі. І кілька вечорів на тиждень аппарувала в незнайомі місця просто за координатами з довідника, чергуючи старовинні міста із затишними містечками.

Розділ 2

Літтл-Уінгінг, що в Сюрреї, був невеликим охайним передмістям, майже цілком забудованим приватними котеджами. Супермаркет, велика стоянка і автобусна станція біля автобану, багато маленьких крамничок із різноманітностями, ратуша, церква, кінотеатр, школа. І великий парк, подекуди прибраний і причепурений, подекуди занедбаний до стану лісових хащ, з розкиданими то тут, то там дитячими майданчиками, ставочками, ослінчиками та кіосками солодощів. Долорес прогулялася алеями, погодувала качок, помилувалася альпійськими гірками, скоштувала місцеві маглівські солодощі і вже збиралася була знайти непримітне місце і відаппарувати додому, коли перед нею, практично під ноги, викотився хлопчик років трьох.

- Вибачте, мем.

"Ні, не трьох, - подумала чародійка, - швидше чотирьох, просто хлоп’я маленького зросту".

- Нема за що турбуватися, малюк, - Долорес присіла перед ним і провела рукою по волоссю. - Ти сам не забився?

Її співрозмовник знічено повів плечима, а пальці Долорес намацали шрам на лобі, закритий гривкою.

- Як тебе звати? Тебе, мабуть, батьки шукають?

- Гаррі...

- Поттер, я тебе попереджала, ще одна подібна витівка! - До них підбігла жінка і від усієі душі вдарила хлопця по сідницях. Той навіть не скривився, а неподалік на стежці Долорес помітила ще одного хлопця, який передражнював Гаррі. Долорес повернулася до жінки.

- Але хлопчик нічого не зробив, це швидше я винна, не побачила вчасно, що він біжить.

- Авжеж, так, як він бігає, зовсім неважко це вчасно не помітити, - досі сердита жінка подивилася на Гаррі. - Тиждень ніяких прогулянок! Ходімо додому, Дадлі, - покликала вона другого хлопчика, і, зрештою, повернулася до Долорес: - Вибачте за цю сцену.

- Нічого, - Долорес нарешті зрозуміла, що саме було дивним в появі дитини: стихійна апарація - звична справа в магічному світі, але зовсім неочікувана у невеликому маглівському містечку, і тепер відчайдушно шукала спосіб затриматися подовше поруч із хлопчиком на ім'я Гаррі Поттер. - Далебі важко давати раду двом синам-зірвиголовам.

Подумки Долорес пораділа вдало сказаній фразі: таку багату міміку вона викликала у всіх трьох. По личку Гаррі майнули жах і відраза, Дадлі зобразив презирство і обурення, а жінка подивилася на неі з якоюсь безвихіддю, але все ж наважилася відповісти.

- Цей негідник -мій небіж.

- Тоді ви просто героїня, що погоджуєтесь глядіти за дітьми брата.

- Він син моєі сестри, і в мене не було вибору, на жаль. І вона, і її нікчемний чоловік загинули. Ми змушені були прийняти Поттера в родину і турбуватися про нього. Все ж таки рідна кров.

- Вибачте моє безтактне зауваження, пані...

- Дурсль.

- Пані Дурсль. Вибачте, - Долорес простягла руку і її співрозмовниця неохоче відповіла на потиск. - А мене звати пані Амбридж. Я тут проїздом, видивляюся житло десь у передмісті і просто закохалася в цей парк.

- Так, тут насправді гарно. Наш мер замолоду захоплювався ландшафтним дизайном і постійно видумує, що ще тут можна покращити.

Як тільки увага нової знайомої переключилася з небожа на інші теми, пані Дурсль зітхнула вільніше.

- До речі, біля виходу з парку досі є старовинна дошка об'яв, і на ній можна зустріти пропозиції з аренди житла.

Долорес зрозуміла натяк і розпрощалася.

Спантеличена чародійка не знала, куди себе подіти. Вдома вона просто переходила з місця на місце, намагаючись зрозуміти, свідком чого тільки-но стала. Дитина-маг, сирота, ще й зі шрамом, ще й на ім'я Гаррі Поттер. Долорес майже наважилася розшукати і розпитати колишнього чоловіка, але в останню хвилину взяла себе в руки. Хрещену теж не стала турбувати. А раптом це не той Гаррі Поттер? Краще спочатку розібратися самій. Так у пані Амбридж з'явилося нове хоббі - гортання старих підшивок “Щоденного пророка” і генеалогічних довідників. З іншого боку, вона звернулася в бюро з оренди житла з проханням підшукати для неї маглівський будинок в Літтл-Уінгінгу.

Відповідь прийшла майже відразу - вільної нерухомості в місті не виявилося. Дивно, Долорес точно бачила на дошці пару об'яв. Вона відапарувала, особисто відвідала всі адреси і дізналася, що половину будинку на Тисовій вулиці досі можна орендувати. Насправді господиня і житло не так щоб їй сподобалися і Долорес шукала спосіб ввічливо відмовитись від оренди, коли побачила, як зовсім неподалік, через якихось три будинки, відкриває хвіртку Гаррі Поттер. З величезною сумкою продуктів.

- Я згодна, пані Сміт. Коли ми можемо підписати угоду?

З бібліотечними розшуками було ще цікавіше. Коротко кажучи, Долорес могла стверджувати, що Гаррі Поттер, що у віці одного року переміг Того-кого-не-називають, зник. Долорес не полінувалася запитати у відділі піклування умови, на яких самотні чарівники та чародійки отримують право всиновити дитину-сироту. Звичайно, вони були значно жорсткіші, ніж для подружніх пар. Про око пожалівшись та хапаючись за серце, пані Амбридж отримала список сиріт, яким потрібне було піклування. Гаррі Поттера серед них не було.

Майже вся старовинна чистокровна родина Поттерів загинула ще у війну з Гріндельвальдом. Вижив лише молодший син, Чарльз, який мимохіть став головою роду. Лорд та леді Поттер, в дівоцтві Дорея Блек, вели замкнений спосіб життя, практично не з'являючись в Лондоні. Пліткували про невиліковну хворобу Чарльза внаслідок прокляття, яке було отримане в тій самій війні. Тим більшим був загальний подив, коли 1 вересня 1971 року лорд та леді Поттер з'явилися на платформі 9 і 3/4, супроводжуючи хлопчика-першокурсника. Чарльз помер два роки потому, Дорея також не дожила до випускного сина. Майже одразу після закінчення школи Джеймс Поттер одружився із маглонародженою Лілі Еванс, в них народився син, якиий просто зник після Хеловіна 1981. Близьких родичів по батькові хлопчик не мав, його хрещений був в Азкабані (тут Долорес знову пережила напад відчайдушного бажання розшукати і розпитати колишнього чоловіка). Але ж було багато родин чарівників, які з радістю всиновили б Гаррі, хоча б ті самі Блеки та їх численна рідня.

Провівши ніч у роздумах, а з ранку накачавши себе міцною кавою, Долорес наважилася на службовий злочин. Отримала перепустку до архіву Візенгамота, нібито для вивчення прецедентів прийому на роботу вовкулаків (вона насправді працювала над цим за дорученням міністра), і перерила всі справи про всиновлення за останні три роки. Тепер вона впевнено могла сказати, що Гаррі Поттера не було офіційно всиновлено в жодну магічну родину.

Друге службове порушення далося ще легше. Конфундус на чергового у відділі реєстрації маглонароджених - і за півгодини пані Амбридж вийшла звідти з копією особистої справи Лілі Поттер, в дівоцтві Еванс. А ще через десять хвилин чародійка знала, що в матері Хлопчика-який-вижив є сестра Петунія. З колдофото на Долорес дивилася трохи молодша пані Дурсль. Що колись жила в Галіфаксі і виїхала звідти в невідомому напрямку восени тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року, після нападу смертежерів на їх квартал.

Рішення про черговий переїзд було прийнято одразу ж. На неділю чародійка навіть запланувала знайомство з найближчими сусідами і не полінувалася зробити запаси напівлегального зілля довіри, але в суботу прилетіла сова із терміновим повідомленням. Пані Олівія скаржилася на погане самопочуття і просила негайно приїхати.

- Хрещена, що сталося? - немолода вже чародійка виглядала цілком здоровою і життєрадісною.

- Це ти мені скажи, люба, - леді Горнбі-Акерлі вхопилася за цигарки, що в неї було ознакою рідкісного хвилювання. - У що ти встряла, якщо твій божевільний колишній чоловік прибіг до мене з проханням тебе захистити?

- Аласторе?

- А в тебе багато колишніх чоловіків? Аластор помітив, що за тобою слідкують деякі його колеги, на одного навіть наклав Облівіейт. Якраз в той день, коли ти витягла якісь дані у відділі реєстрації маглонароджених. Він щодня звітував мені, що з тобою все гаразд, а вчора і сам пропав. Ну так у що ти встряла?

- Побачила незвичайну дитину. Чарівника, в маглівському містечку.

- І що?

- Хлопчик-сирота, ним опікується тітка-магла.

- Ти просто хотіла його всиновити?

- Його важко всиновити.

- Доллі, досить говорити загадками!

- Це Гаррі Поттер.

Пані Олівія помовчала, розтираючи в пальцях цигарку.

- Той самий Гаррі Поттер?

- З тим самим шрамом, підходить за віком, живе в рідної сестри покійної пані Поттер.

- Я однаково не розумію, в чому тут кримінал, щоб за тобою слідкували аврори.

- Є дивні речі. Магічне агентство з нерухомості майже одразу заявило мені, що житло в Літтл-Уінгінгу зняти неможливо. Справи про опіку чи всиновлення в архіві Візенгамота немає. І потім, переважне право всиновлення дитини-мага завжди за магами. У Поттера лишилися достатньо близькі родичі в магічному світі, щоб не віддавати його маглам. До речі, я побачила його в момент стихійноі апарації. Ось і захотілося розібратися. Я змогла зняти півбудинку на тій самій вулиці, де він живе.

- Зрозуміло. До речі, ти переїжджаєш до мене.

- Навіщо?

- Тому що я твоя хрещена, дуже погано почуваюся і потребую догляду. А щодо будинку - сьогодні ж відправляйся в аврорат просити накласти Облівіейт на маглів, у яких ти зняла житло, - старша чародійка помовчала. - Конні! Відправляєшся з пані Долорес, невидимою, і запам'ятаєш будинок, біля якого вона зупиниться з аврором.

Скасування оренди відбулося легко і невимушено. Потому пані Амбридж повернулася в свою квартирку на Діагон-алеї, попередила господарів, що їде на невизначений термін, забрала котів і за три години насолоджувалася чаюванням в компанії хрещеної.

Коли стемніло, ельфиня Конні трансгресувала двох чародійок в Літтл-Уінгінг.

- Ну показуй.

- Он той будинок, яскравий дах з черепиці і доріжки в саду підібрані до неї в тон.

- Ідеальний будинок з ідеальними доріжками, в саду кожна травинка того самого  зросту, - очі леді Олівії засяяли азартом, нагадуючи, що свого часу вона була однією з головних організаторів пустощів в Хогвартсі.

- Влаштувати би тут невеликий смерч, але хай так, - чародійка просто зробила кілька рухів паличкою. - Дивно, на будинку немає жодних заклинань. Але магія відчутна. Конні! Можеш непомітно пробратися до будинку і перевірити, чи є там чарівники та артефакти?

Ельфиня повернулася за півгодини, безперервно струшуючи вухами і обертаючи очима, які стали ще більшими і круглішими, ніж звичайно.

- Там... Там - сам Гаррі Поттер! Господиня Олівія дозволила Конні побачити самого Гаррі Поттера! - відчуття було таке, ніби ще трохи і ельфиня почне носити літню чародійку на руках, а той підкидати.

- Тихше, Конні, тихше. Зараз ідемо додому.

Коли ельфиня трохи перепочила від захвату, вона змогла зрозуміло розказати, що великий Гаррі Поттер насправді живе в тому будинку, в комірчині під сходами. В комірчині стоїть слідкуючий артефакт. А ще в будинку є потужний артефакт, що абсорбує стихійну магію. Але Гаррі Поттер великий чародій, найсильніший з усіх, хто зараз живе, його стихійна магія дуже сильна. Конні сама бачила, як він відремонтував розбиту чашку. А його капосний кузен навмисно розбив ще одну, і великий Гаррі Поттер відремонтував її теж. А капосний кузен почав волати, що виродок знову робить погане, прибіг огидний огрядний магл, надавав великому Гаррі Поттеру запотиличників і відправив до комірчини без вечері. Конні не змогла такого стерпіти і змусила дурного магла спіткнутися на рівному місці, але той ще більше розсердився на дитину і напіддав йому віником нижче спини. Конні зробила зле великому Гаррі Поттеру. Конні має себе покарати?

На цьому місці чародійки подивилися одна на одну.

- Чекай, - здивуванню леді Олівії не було меж, бо Конні була однією з найнадійніших та розумніших ельфинь в її будинку. - Чекай, ти точно впевнена, що магл вдарив дитину за стихійне чаклунство?

- Так, господине Олівіє!

Леді красномовно скривилася.

- Іди, Конні. Я забороняю тобі себе карати і розповідати кому-небудь, де ти сьогодні була і що бачила.

Ледве ельфиня зникла, як Долорес майже вибухнула:

- Як можна! Як взагалі можна так поводитися з дитиною!

- Тихше, Доллі, не гарячкуй. Можливо, ми щось не так зрозуміли...

- Магла при мені вилаяла хлопчика за стихійну апарацію. Чи по-твоєму я така сама захоплена ідіотка, як твоя ельфиня, і щось не так зрозуміла?

- Ти все зрозуміла вірно, і, боюся, Конні теж нічого не наплутала. Інше незрозуміло. Якщо це Хлопчик-який-вижив, то чому будинок незахищено? Ані заклять, ані артефакта?

- Так навіть ще краще. Ми самі зможемо туди потрапити і переконатися на власні очі, що саме відбувається з дитиною.

- Долорес Амбридж! Боюся, що твої батьки були би мною дуже незадоволені. Схильність до диверсій у тебе явно моя, але їх завжди треба ретельно продумувати. Моя незабутня Одетта робила це набагато краще.

Протягом місяця чародійки дізналися багато подробиць про життя Гаррі Поттера.  Для хлопчика постійно знаходилася якась робота в будинку або саду: помити посуд, полити квіти, піти за продуктами, виполоти клумбу... Тітка за ним майже не гляділа, хіба що його кузен помічав черговий спалах магії і верещав на весь будинок. Далі події могли розвиватися по-різному: Петунія в основному обмежувалася запотиличником і згодовуванням солодощів нещасному синочку, а ось дядько, якщо опинявся вдома, просто божеволів. Синці в дитини не сходили по кілька днів.

Леді Горнбі-Акерлі вважала, що вони мають вже достатньо даних, аби визнати опікунів непідходящими для юного Поттера, і її непокоїло тільки те, що чарівник, який встановив артефакти у будинку, ніяк себе не проявляє. Вона вже збиралася наказати Конні зламати слідкуючий артефакт нібито стихійною магією, коли події стрімко вийшли з-під контролю. Слідкуючі чари, залишені на Гаррі, спрацювали о п'ятій ранку. Чародійки підскочили з ліжок, але Долорес зібралася з думками трохи швидше:

- Конні, йди до будинку Гаррі Поттера і перевір, що з ним, але так, щоб тебе ніхто не бачив.

Ельфиня повернулася хвилини за три. За цей час леді Олівія встигла зламати кілька цигарок і вкотре вирішила кинути палити.

- У хлопчика висока температура, він майже задихається, - Конні виправдала репутацію розумної ельфині і одразу виклала суть проблеми.

- А його родичі?

- Сплять.

- А слідкуючий артефакт в комірчині?

- Як звичайно.

- Доллі, він просто показує, що хлопчик на місці.

- Як можна! Адже йому насправді потрібна допомога, адекватна допомога чаролікаря. Хрещена, ми повинні його забрати.

- Повинні, але що робити зі слідкуючим артефактом?

- Розбити нібито стихійною магією, як ти і планувала.

- А ти впевнена, що чародій, який його встановив, одразу ж не появиться?

- Облудне зілля! Ти забереш хлопчика, а я лишуся замість нього в комірчині. Хрещена, немає часу, наважуйся!

Дві чародійки та двоє ельфів відапарували в кухню невеликого коттеджа в Літтл-Уінгінгу. Поки Долорес насилала на магглів зачарований сон, леді Олівія скомандувала:

- Конні, наклади на хлопчика підтримуючі чари і приведи його сюди.

І ось в кухні кліпає великими зеленими очима розчервонілий, скуйовджений після сну хлопчик. Він здавався Долорес настільки тендітним, що вона боялася його торкнутися. Поттер же ніби анітрохи не злякався, а може, вважав все, що відбувалося, продовженням свого сну. Чародійка присіла перед ним і все ж таки взяла гарячу долоньку.

- Ти пам'ятаєш мене, Гаррі? Ми в парку познайомились.

Хлопчик кивнув.

- А це моя хрещена, леді Олівія. А це, - кивок у бік ельфа, - Суррі. Він чарівний. Ти ж віриш в чари і чаклунство?

Хлопчик знітився, але кивнув.

- Дуже добре. Дозволиш Суррі взяти тебе на руки? Ось, хороший хлопчик, - Долорес погладила дитину по голові, накладаючи сонні чари, і зрізала кілька волосків. За секунду в кухні лишилися тільки Конні та новий Гаррі Поттер.

Повернувшись в Акерлі-менор, леді Олівія почала бурхливу діяльність. Вона ніби одночасно викликала каміном старого лікаря, на очах якого виросли її діти, а тепер росли онуки, наказувала ельфам підготувати невелику гостьову неподалік від її спальні і сама перевдягала Гаррі в нову піжаму.

Метр Онфруа довго водив над малим паличкою, незадоволено кривив обличчя, знову водив паличкою. Нарешті, просто роздягнув його і вже тоді знайшов слід від уколу на лівій руці.

- Тепер більш-менш зрозуміло, міледі. Ви сказали, що хлопчик жив з маглами, а в них заведене своєрідне медичне втручання, яке називають щепленням. Зазвичай маглонароджені його навіть не помічають, дуже дивно, що в цьому випадку з'явилася сильна реакція відторгнення. Ви вчасно втрутилися. Для початку - ось список настійок, які допоможуть стабілізувати стан. Але найважливіше зілля - антидот до певного щеплення, а тому треба якнайшвидше дізнатись, що саме йому вкололи. Незвична ситуація, реакція організму говорить швидше про те, що дитина - чистокровний маг. Та і його магічне ядро надто сильне...

- Дякую, метр. І я дуже, дуже вас прошу зберегти цей виклик в повній таємниці від усіх.

Брови чаролікаря зсунулись вгору, та леді Горнбі-Акерлі наполегливо повторила:

- Саме в повній таємниці, і тільки з поваги до довгих років нашої дружби я не наполягатиму на непорушній обітниці.

- Як скажете, міледі. Повідомте мене, коли дізнаєтесь про щеплення.

Долорес давно не почувалася так погано. Облудне зілля чомусь не тільки передало їй зовнішність Поттера, але і його хворобу. Тіло ломило, в роті пересохло, але найгіршими були видіння на межі сну і реальності. Вона знову згадувала батьків, якими запам'ятала їх на своєму четвертому курсі. Наприкінці великодніх канікул вони провели її на Хогвартс-експрес, довго махали услід вагону, що пішов. А на літні канікули Доллі поїхала вже до хрещеної. Артефакт, над яким вирішив попрацювати старший аналітик відділу таємниць Джейсон Амбридж, несподівано вистрілив пекельним вогнем. Невимовний загинув на місці, а від будинку залишився сам попіл. Долорес ще встигла побачити матір в Мунго, але та померла на третій день, так і не прийшовши до тями. Тепер Долорес здавалося, що вона сама бігає по палаючому будинку і ніяк не може знайти вихід, а будь-яке вікно, до якого вона підбігає, чомусь заклинює, а паличка загубилася...

Першим, що побачила Амбридж, коли минула дія облудного зілля, були величезні очі Конні - як виявилося, весь цей час ельфиня протирала їй обличчя холодною водою. Чародійка провела рукою по мокрих пасмах і хрипко подякувала. Але вирішила поки відмовитися від наступної порції зілля. Темпус показав шосту п'ятнадцять. Будинок ще спав.

- Конні, розбудиш мене, коли почуєш, що магли прокинулися, або якщо цей артефакт стане незвично поводитись.

Пані Дурсль прокинулася близько сьомої і пішла на кухню. Долорес навіть після короткого сну почувалася набагато краще. За допомогою заклинання вона чула дзвякання посуду спочатку в кухні, потім в їдальні, потужні кроки пана Дурсля зі спальні до ванної та назад, розмову подружжя за сніданком. Ось і зайшла мова про те, що час розбудити хлопчака і дати йому завдання на день. Без особливої радості Долорес проковтнула наступну порцію зілля.

В двері заколотили:

- Хлопче, виходь...

Долорес героїчним зусиллям волі стримала порив проклясти маглу до Мордреда, і прикинулася, ніби вона, тобто Гаррі, непритомний. Пані Дурсль з явним роздратуванням зазирнула в комірчину і потягла хлоп'я за руку.

- Верноне!

- Що, люба?

- З цим хлопчаком щось не так! Він весь горить.

За хвилину Долорес відчула ще один грубий дотик.

- Ну що?

- Що-що... Мабуть його звичайні штуки, вирішив сьогодні відкараскатися від роботи, а сам сміється над твоєю довірливістю.

- Верноне, а раптом він справді захворів? Придивись-но, обличчя все червоне, губи спеклися.

- Ну не знаю... Цього ненормального навіть лікарю не покажеш, та й нема коли його везти, час на роботу...

Поступово голоси сперечальників відійшли на другий план. Долорес припускала, що знову бігатиме палаючим будинком батьків, та цього разу її марення виявилося набагато складнішим. Мерлін свідок, вона віддала би перевагу пожежі, та замість цього опиналася в їх з Аластором першому сімейному будинку в Холіхеді. Простір навколо неї раптом заповнив густий сірий дим, який розривали чорні блискавки. Долорес ще встигла подумати, як це дивно, адже майже жодні прокляття не лишають променів в повітрі, як в неї влучила одна із блискавок. Вона чудово пам'ятала той день, і те, що тепер їй мало бути дуже боляче, і від того болю вона знепритомніє. Та замість цього час ніби зупинився, і поряд з нею з'явився силует дитини, який поступово танув. Долорес спробувала обійняти його, але він тільки розсипався сріблястими іскрами, і тоді ж час повернувся до свого звичайного ритму. Знову мигтіли чорні блискавки, і жінка кинула в бік їх джерела їй самій невідоме закляття - величезну золотисту кулю. І раптом все припинилося, а Долорес закрила очі з відчуттям добре виконаної роботи.

Коли вона знову їх відкрила, то вже була самою собою, а ельфиня виглядала ще більш переляканою, ніж минулого разу.

- Що сталося, Конні?

- Господиня Долорес розбила артефакт стихійною магією.

І справді, ліхтарик, який зовсім не вписувався в інтер'єр, тепер валявся на підлозі скаліченим.

- Як давно?

- Майже відразу.

- В комірчину хтось заходив?

- Ні

- А інші чарівники з’являлись?

На друге "Ні" Долорес стисла вуста і вирішила почекати десь із годинку. Прислухалася до звичайних звуків будинку - пані Дурсль знову порпалася в кухні і навіть щось наспівувала, виходила забирати пошту, зустрічати молочника, кілька разів будила сина. За всіма цими пересуваннями добровільна шпигунка ледь не пропустила момент, коли господиня дому вирішила зазирнути в комірчину до небожа. Долорес ледь встигла проковтнути зілля. Пані Дурсль помацала їй лоба, тяжко зітхнула, обтерла їй обличчя рушником і поставила біля ліжка кухоль води. Найвірогідніше, це був верх її турботи про небожа, принаймні цей самий кухоль Долорес побачила, коли прокинулася. Дивно, та цього разу жахи її не мучили - вона ніби пірнула в чорноту і стрімко виринула з неї із закінченням дії облудного зілля.

- Конні, ми йдемо додому!

- Цей чарівник - або сліпо-глухий, або мертвий ідіот, - розпалялася Долорес в Акерлі-менорі. - Тому що тільки повний... Я вже казала "ідіот"? То повторю ще раз... здатен лишити дитину-чарівника поміж маглів без жодної допомоги.

- Досить, Доллі. Хлопчик зараз спить, але метр Онфруа просив якнайшвидше дізнатися, що саме з ним зробили маглівські цілителі.

- Це зробили цілителі?!

- Доллі, припини істерику! Або я піду до маглів сама.

Петунія була здивована, побачивши на порозі одразу двох респектабельних леді, хоча майже одразу пригадала свою випадкову знайому з парку.

- Добрий ранок. Виходить, ви знайшли собі будинок?

- Можна і так сказати.

- Мило з вашого боку, що ви вирішили мене відвідати, пані...

- Амбридж. Дозвольте відрекомендувати мою хрещену. Пані Дурсль - леді Горнбі-Акерлі.

Вражена титулом, Петунія безперешкодно пропустила їх в будинок.

Заледве зачинилися двері, як Долорес почала атаку:

- Скажіть, пані Дурсль, де ваш небіж?

- Ее... Він прихворів, і я саме чекала на лікаря.

- Вам пощастило, в певному сенсі - моя хрещена була досить відомим педіатром, і вона могла б допомогти хлопчику.

- Розумієте, Поттер, він - важка дитина.

Пані Олівія розщедрилася на одну із своїх найчарівніших посмішок:

- Маю надію, що досі не втратила ані медичних знань, ані навичок спілкування із важкими дітьми.

Петунія, ніби заворожена, пішла до комірчини, скрипнули двері і на весь будинок рознісся крик:

- Поттере, мерзенна дитино! Я ж знала, що все те - твої витівки. Ану виходь, бо інакше...

Старша чародійка не витримала першою і махнула паличкою. Петунія ще кілька разів беззвучно відкрила і закрила рота, потім повернулася до вітальні і остовпіла - обидві її гості були вдягнені в такі ненависні для неі балахони і тримали в руках палички. Чарівні.

В очах господині світилася настільки гаряча ненависть, що леді Олівія не наважувалася зняти своє Сіленсіо, й німа сцена тривала вже деякий час. Зрештою Долорес наважилася:

- Пані Дурсль, я зараз зніму закляття, і нам треба буде поговорити. Але кричати більше не варто - дитину налякаєте.

- Поговорити! - Петунія видала максимум децибел, на які була здатна, але пригадала, що Дадлі досі спить. - Тепер вам закортіло поговорити! Геть з мого будинку, негайно. Таким як ви не місце серед нормальних людей! Я думала, ви справжні леді, а ви обидві з тих сволот, що навсібіч розмахують паличками і вважають, що їм все можна! Забирайтеся, нема про що говорити!

- Яка експресія! - поморщилася леді Олівія. - Чим чарівники вас так допекли?

- Чим? В мене була нормальна сестра, допоки вона познайомилася з тим поганючим хлопчиськом, який навчив її, що вона краща за всіх інших людей, тому що відьма, і вони вже вдвох почали робити свої ненормальні витівки. А там школа, знаєте, як батьки пишалися перед сусідами, що їх дочка навчається у привілейованому закладі. А мені довелося ходити до звичайної школи і вислуховувати насмішки, що я не така талановита як сестра. А я завжди знала, що добром це не закінчиться, і ось - її вже нема, а нам підкинули її виродка, такого ж ненормального, як вона і її чоловіченько.

- Навіщо ж ви погодилися взяти небожа, якщо він вам так заважає?

- Ви думаєте, нас хтось запитав? Підкинули під двері у кошику, і все. Ми, як чесні громадяни, викликали поліцію і віддали дитину до притулку. І що ви думаєте? Наступного ж ранку я знову знайшла його на ґанку в кошику! Маю вам сказати, що ночі в листопаді холодні. Досі дивуюся, як Поттер не замерз. Знову викликали поліцію, вони приїхали, та сама зміна, і навіть подиву не показали, що другий ранок поспіль забирають ту саму підкинуту дитину з тієї самої адреси. Вернон ще сподівався, що хлопчину заберуть до притулку, і ми забудемо все це, ніби страшний сон. А я ще запитала в офіцера, чи йому нічого не здається дивним. А той відповів, що чужі діти на ґанках не дуже розповсюджене явище, але й не найдивніше з того, що він бачив. І тоді я зрозуміла, що слід чекати біди, - пані Дурсль замовкла, притиснувши руки до грудей.

- І що було далі?

- Далі... Хлопчика забрали, а ми з Дадліком пішли гуляти в парк. Зненацька мій син почав плакати і задихатися. В лікарні нічого не могли зробити. Дитина, якій заледве виповнився рік, майже постійно була під крапельницею. Ви собі уявляєте, що це таке? - Петунія заридала, і Долорес на автоматі начаклувала для неї склянку води. Жінка випила її, навіть не зосередившись на магії.

- Договорюйте, пані Дурсль, - попросила леді Горнбі-Акерлі.

- Потім з'явився старий, в білому балахоні, такому як ваші, гостроверхому капелюсі, з паличкою. Назвався Дамблдором, директором тієї самої школи, де навчалася Лілі. Сказав, що дуже розчарований нашими діями щодо маленького Гаррі. Що дитині потрібна родина. Що ми маємо прийняти його і опікуватися ним поки йому виповниться одинадцять і він піде до школи, а потім - кожні літні канікули. Що він буде слідкувати за тим, щоб Гаррі жив у нашому домі. А за це він допоможе мені з Дадликом. А на все погодилася. Ви б теж погодилися, хіба ні? Він поводив паличкою над Дадликом, і той заспокоївся. Ранком нас відпустили з лікарні, і на нашому ґанку ми вкотре знайшли кошик із другою дитиною. Вернон хотів подзвонити в поліцію, та заледве взяв слухавку, як Дадлі знову почав задихатися. Це було жахливо. Я вмовила Вернона лишити небожа і більше не сперечатися з чарівниками. Так і живемо. І я не можу дорікати своїй родині, що вони не люблять Поттера. Нам всім було б без нього краще.

У вітальні знову запала тиша. Петунія, із заплаканими очима і червоними плямами по всьому обличчю, сиділа в кріслі і жамкала хустинку. Долорес розривалася від жалю до двох ні в чому не винуватих дітей, одного з яких фактично зробили заручником ледь стерпного існування другого. Пані Олівія похмуро про щось розмірковувала.

- Скажіть, пані Дурсль, - заговорила зрештою старша чародійка. - якщо присутність небожа настільки вас обтяжує, чи не будете ви проти, якщо ми заберемо його?

Петунія подивилася на неї майже радісно і була готова погодитися, але в ту ж секунду пригадала про сина і похитала головою, заперечуючи.

- Ні, я не ризикуватиму життям Дадлі.

- А наскільки ви готові ризикнути життям Гаррі?

- До чого тут він?

- Ви вже зрозуміли, що хлопчик не вдома. Ми забрали його кілька годин тому, з температурою і галюцинаціями. Якби не наше втручання, він міг би померти.

- Але Дамблдор завжди з'являвся, якщо... Як кілька годин, я ж бачила його в комірчині заледве годину тому!

- А це результат такої ненависної для вас магії. Так ось, хлопчик був у жахливому стані, і наш лікар зміг його тільки полегшити. Скажіть, чи не робили Гаррі вчора щеплення?

- Так, всій групі, він іще і свою довідку загубив, доведеться йти до дитячого садочка.

- І що швидше ви туди підете, то краще.

- А коли ви повернете хлопчика?

Долорес скипіла від цього питання, але хрещена її випередила.

- Не повернемо. Знаєте, в нас склалася на диво сприятлива ситуація - Дамблдора кілька днів не буде в країні. В нас є шанс сховати Гаррі, у вас - зникнути з усією родиною. Ви не думали поїхати, наприклад, до Америки?

- Це все дуже несподівано. Ми ж не можемо все тут кинути: наш будинок, фірма Вернона, мій клуб садівників-аматорів... Та ми і не встигнемо нічого за кілька днів.

- А магія навіщо? Дзвоніть чоловікові, а поки він їхатиме додому, підемо забирати документи Гаррі із садочка. І документи Дадлі теж.

- До чого тут Дадлі?

- Ви переїжджаєте, не забули? Ваш чоловік отримав дуже вигідну пропозицію по роботі. Припустимо, в Західній Шотландії, але їхати треба терміново.

Розплющивши очі, Гаррі вирішив, що досі продовжує спати і бачить новий сон. Приємний, слід завважити. Невелика світла і дуже затишна кімната, зручне ліжко, м'яка подушка, тепла ковдра. На столику поруч стояла чашка із чимось, що приємно пахло. Він потягнувся напитися, і від його поруху прокинулася жінка, яка сиділа у віддаленому кріслі, і яку він не одразу помітив.

- Як ти почуваєшся, малий?

Гаррі уважно роздивлявся знайому незнайомку - гарна жінка з приємним обличчям і доброю посмішкою. Він несміливо посміхнувся у відповідь, і тут же дзвінко розсміявся - на ній був рожевий халат такого кричущого кольору, що хлопчаки в дитсадку безжалісно висміювали дівчат за такий відтінок рюкзаків і шапок. Проте Гаррі майже одразу пригадав, як сердилася тітка Петунія, бачачи його в доброму гуморі, і постарався заспокоїтись. Долорес не зовсім зрозуміла його реакцію, але пораділа, що дитина хоча б не налякана.

- Як ти почуваєшся? Нічого не болить?

Гаррі помотав головою.

- Хочеш чогось? Молока чи бульйону?

Він дивився недовірливо і чародійка вирішила сама:

- Конні, принеси бульйон і сухарі.

Поттер провів ельфиню поглядом, але нібито не злякався. Як і того, що за хвилину вона повернулася з тацею, на якій розмістилися пузата глиняна кружка з бульйоном, мисочка з сухариками, невелика ложка і серветка. Гаррі подивився на Долорес і та кивнула:

- Це для тебе, їж.

- Смачно, - похвалився Гаррі після пари ковтків, - І дивно. Зазвичай мені не вдається поїсти уві сні. Нібито бачу наповнену тарілку і одразу ж прокидаюсь.

- Чекай, ти думаєш, що досі спиш?

- Звичайно. У справжньому житті в мене не може бути такої кімнати, і ніхто ніколи не приносив мені їжу в ліжко, і все таке...

- Послухай, малий, ти не спиш вже хвилин із п'ять.

Здивована дитина завмерла, тримаючи ложку десь на півдорозі між горнятком і ротом. Долорес злякалася, що в нього зараз почнеться істерика, і заговорила швидко і схвильовано:

- Ти ж пам'ятаєш, що з тобою іноді траплялися незвичні речі. Це зветься чародійство. І є в світі місця, де такого чародійства дуже багато. Та сама Конні - домова ельфиня, така істота, що допомагає чарівникам... Гаррі, ну що ти, не треба плакати.

Долорес спробувала наблизитися до Гаррі, але той відсахнувся і перевернув тацю на постіль.

- Вибачте, я мимохіть, я зараз все приберу...

- Не зважай, - Долорес змахнула паличкою, прибираючи залишки їжі, посуд і мокру ковдру, а слідом за другим змахом із шафи вилетів плед. Гаррі дивився, затамувавши подих.

- Як ви це робите? Це такі фокуси?

- Фокуси?

- Ну так, знаєте, в цирку так роблять. Я навіть був одного разу.

- Ні, Гаррі, це не фокуси. Це найсправжнісінькі чари. І ти теж так зможеш, коли трохи підростеш і навчишся.

- Ні, я - ні.

- Звичайно, що так. Ти чарівник, Гаррі. В тебе буде своя паличка і ти зможеш з нею робити всілякі надзвичайні речі.

Хлопчик все ще дивився недовірливо, і Долорес вирішила його відволікти:

- Конні, принеси нам какао, будь ласка. Знаєш, я все життя любила шоколад, скільки себе пам'ятаю. І мама часто робила торт із шоколадною помадкою. І мені ніколи не ставало терпцю дочекатися, поки вона вистигне, я прибігала і збирала її пальцями. Тому торт завжди ставили високо на шафу. Але одного разу я так захотіла помадки, що вона полилася із шафи прямо мені на пальці. Така в мене була випадкова магія. Мені роки чотири було. Потім, скільки не пробувала повторити, не виходило. Цукерки прилітали, яблука, коржики, навіть пудинг, але не помадка з торта.

- Не може бути!

- Таки так, та лише один раз і сталося. Ти пий какао! А ще я дуже любила стрічки, жовті у помаранчеву цяточку. Так мені скільки не дарували інших кольорів - всі переверталися на такий. А одного разу до нас прийшов якийсь далекий родич, я ще його завжди лякалася. Мама вийшла до кухні, тато на хвилинку в кабінет, і ми лишилися в кімнаті сам на сам. А я настільки не захотіла з дядьком залишатися, що сама собою перенеслася до іншої кімнати. Мені здається, що коли ми вперше зустрілися, ти зробив щось подібне, - перенісся. Дорослі чарівники називають це відаппарувати.

- А коли тільки що стояв на землі, а потім раптом на даху - це теж відаппарувати?

- Саме так, а ти вже це робив?

- Одного разу, тікаючи від Дадлі та його друзів.

- А я одного разу грала в хованки і стала повністю невидимою. Мене потім хрещена розчакловувала.

- А я зміг примусити бульдога тітки Мардж не гавкати на мене.

- А я...

Хоча оченята Гаррі горіли азартом, він все частіше спирався на подушки, а з часом Долорес почала помічати, що він позіхає.

- Ти, мабуть, хочеш відпочити?

- Трохи.

- Тоді спи.

Він закрив очі, але майже одразу підскочив з панічним запитанням:

- А ти не підеш?

Долорес левітувала крісло ближче до ліжка.

- Не піду, можеш тримати мене за руку, якщо хочеш.

Гаррі скористався люб'язним дозволом і принишк хвилини на дві, але потім знову спробував підскочити:

- А я не прокинусь в комірчині у тітки?

- В жодному разі. Сам подумай, ти спиш тут у ліжку, тримаєш мене за руку - то як ти знову опинишся в тітки?

Хлопчик дивився на неї і нібито кілька разів збирався щось сказати. Та поступово недовіра пішла з яскравих зелених очей, Гаррі стулив повіки і почав дихати розмірено. І всю ніч не відпускав руку Долорес, яка почувалася щасливою, як ніколи раніше.

Дамблдор повернувся із міжмагічної конференції в пречудовому гуморі, тому навіть не одразу звернув увагу на артефакт, що миготів. Схоже, Поттер знову примудрився зламати свою половину, ще й обрав час, поки Альбуса не було в країні. В негідникові стільки неприборканої магії, що в голові не вкладається. Найсильніший компенсуючий артефакт, який зміг поставити директор, і той подекуди не давав ради дитячому чаклуванню. Дамблдор хотів було доручити пані Фігг навідати Дурслів та замінити слідкуючий артефакт, але в останній момент прислухався до інтуіції і відправився до Літтл-Уінгінгу сам.

Відомий йому будинок виглядав зовсім незнайомо, охоплений ремонтом від ґанку і до даху. Навіть звичні садові доріжки були переплановані. Зупинивши, врешті-решт, одного з робітників, Дамблдор поцікавився в нього, де господиня.

- Відомо де, в Лондоні. Ось ми закінчимо, і вони сюди переберуться. Хоча їм все скоріше хочеться. Три дні як працюємо, а пан Стоун щодня навідується, підганяє.

- То все ж таки, де мені знайти пані Дурсль?

- Яку пані Дурсль? - щиро здивувався будівельник.

- Власницю цього будінку.

- Власники тут - пан та пані Стоун. І ніякої пані Дурсль я знати не знаю. Чому б вам не піти, вельмишановний, аби не відволікати людей від роботи. - Магл з відразою подивився на старого, що мав нібито пристойний костюм, але довжелезну бороду.

Вельмишановний не втримався і застосував легіліменцію. Прорвавшись крізь верхній шар думок про бородатого перевдягненого клоуна, директор побачив там звичайнісіньке життя, роботу в будівельній фірмі і жодного натяку на Дурслів. Відпустивши магла з трохи зсклянілим поглядом, директор відправився до пані Фігг, з'ясовувати причини раптового зникнення своіх підопічних і чекати на пана Стоуна. Але Арабела і новий власник будинку одноголосно стверджували, що Дурсль-старший отримав вигідну пропозицію по роботі, тому родина терміново переїхала. Бідолашна сквибиня по кілька разів на день намагалася зв'язатися з Дамблдором, але в його кабінеті ніхто не відповідав. Пан Стоун на очі не бачив попередніх господарів будинку, оформив купівлю за посередництва адвоката, а гроші переказав у банківське відділення десь в Шотландіі.

Дамблдор почувався як той ніффлер, що взяв слід. Вид того розчарування було ще більшім, адже в банку розповіли, що всі гроші з продажу будинку повірений поклав на безстроковий депозит на ім'я Дадлі Дурсля і ніхто з цієї родини особисто в них не з'являвся. Само собою, ніяких Дурслів в Кілманроку не було, а відтак - жодного натяку на Поттера. Тільки те й тішило, що хлопець досі лишився майбутнім учнем Гоґвартсу, а тому сова мала би його відшукати через кілька років.

Епілог

“Люба мамо Доро,

Дякую за посилку і цукерки. Вони були смачні і закінчилися надиву швидко. Але чому ти знову загорнула їх у той рожевий папір?

Я також отримав подарунок від хрещеного. Не хвилюйся, точно від нього. Я пам'ятаю твої настанови і перевіряю всі дарунки амулетом. Уявляєш, він подарував мені шапку-невидимку! Правда, пані Максим мене бачить. Але більше ніхто.

В школі мені подобається. Найбільше я тішуся дружбою з Мат’є, ти маєш його пам'ятати- ми познайомилися на церемонії вступу. Його мама завжди передає шоколадних жабок для нього і для мене. А його старший брат Олівер з друзями опікуються нашою спальнею. Так доручила пані Максим, щоб першокурсники легше почувалися у школі і швидше звикали. Зазвичай це в нас роблять старші брати або сестри і кузени. Найсуворіша у нас - Женев'єва, вона староста школи і старша сестра Жюля і Жермена. Уявляєш, вичитує щоразу, коли заходить до нашої спальні: або книжки розкидані, або крихти від бісквітів знаходить. Добре, що вона приходить зрідка. Їй нещодавно дали ще одне важливе завдання- вона помічниця нового вчителя зілль. Виявляється, він працює лише перший рік, але його вже всі бояться, крім пані Максим і Женев'єви. Олівер каже, що він дуже суворий на своїх заняттях, і я навіть заздалегідь боюся. Уявляєш, цей пан Снейп завжди ходить в чорному, і в нього чорне волосся і довгий ніс. Найбільше він схожий на інквізитора з дитячої історії магії. Я вже казав, що він працює лише перший рік? Я чув, він теж з Британії, як і ми. Так сталося, я навмисне не підслуховував, просто йшов по коридору, а пані Максим саме казала йому, що у Франції віддають перевагу більш життєрадісним кольорам, а йому вже час лишити свою меланхолію в Британії і почати насолоджуватися життям. Мамо Доро, а що воно таке - меланхолія?

Майже всі уроки в нас не в класі, а в саду. Нам вже показували безліч чарівних трав, і ми познайомилися з кентавром і навіть бачили здалеку єдинорога. Знаєш, я даремно боявся - всі чари, які нам показують, в мене чудово виходять.

Мені здається, що Чорниш сумує за Хмареням і Бурштином. Він трохи невеселий, хоча я не забуваю наливати йому молочко і чесати за вушком, як йому подобається.

Ой, вибачай, мені вже час - ми домовлялися політати на мітлах.

Переказуй вітання бабусі Олівії.

Гаррі".

Долорес перечитала листа кілька разів, перш ніж покласти до скриньки. Гаррі був в школі всього лиш другий тиждень, вона ще не звикла, от і чіплялася за кожне слово, написане його рукою. І мріяла, що на Хелоувін забере хлопця на кілька днів додому. З того часу як вона та леді Олівія викрали Гаррі у його маглівських родичів, минуло сім років. І слід завважити, вельми насичених. Насамперед вони буквально втекли до Франціі. Хрещеній довелося застосувати всі свої звичайні та незвичайні зв'язки представниці старовинної магічної родини та удови міністра магії, аби Візенгамот за відсутності Дамблдора за один день дозволив опікунство над Хлопчиком-який-вижив, а архів міністерства "загубив" копію рішення серед купи паперів. Не обійшлося без кількох обітниць та передачі магічних артефактів. А леді Олівії сподобалося інтригувати, і тому вона придумала новий план. Через спільних французьких знайомих організувала зустріч Гаррі із леді Валбургою Блек, що роками жила самітницею. Безпосередність Гаррі справила на стару пані враження, і вона погодилася вимагати дорозслідування справи Сиріуса. Репутація Дамблдора була зіпсована достатньо, аби відсторонити його від Візенгамоту і Міжнародної конфедерації магів, але він лишився директором Хогвартсу. Тому, порадившись, родина вирішила не повертатися до Британії. Гаррі мав би навчатися в Бобатоні.

Блеки теж на це погодилися. Мати й син змогли нормально спілкуватися, але близькі стосунки так і не налагодили. Валбурга мешкала в Лондоні, а Сиріус несподівано захопився артефакторикою і подорожував, збираючи різні цікавинки. Але як за розкладом з'являвся в невеликому будинку в Шатолені на день народження Гаррі, Самайн, Йоль та Белтайн. І влаштовував справжнісінький гармидер. Долорес з усих сил намагалася зрозуміти, як таке вдається дорослому чоловікові, та щоразу терпіла поразку. Принаймні, вона могла не боятися, що Блек протестуватиме проти її опікунства над Гаррі.

Тоді, сім років тому, вона з жахом чекала, що Гаррі ось-ось запроситься назад до тітки. Зрештою, та родина була єдиною, чию турботу – якою б та не була - він знав. Весь час, поки Гаррі хворів, Долорес розповідала йому про магію та світ чародіїв. І тільки коли цілитель підтвердив, що хлопчик одужав, пояснила, яке значення має для чарівного світу саме він, Гаррі Поттер. І несміливо запропонувала, якщо він буде не проти, то жити з нею.

Гаррі роздумував цілий день, а Долорес не знаходила собі місця, поки хрещена не пообіцяла силоміць напоїти її заспокійливим. Під вечір Долорес взяла себе в руки, а ось пані Олівія, навпаки, навіть випустила фужер, коли Гаррі прийшов і сказав, що хоче лишитися з ними.

Далі були і перша паличка, і перше свідоме використання магії, і перше зілля, і прогулянки в магічному кварталі. Коли Гаррі попросив називати її мамою, Долорес розгубилася. Спробувала пояснити, що мама в нього вже була і її ніхто не замінить. А хлопчик зізнався, що, живучи в тітки, потай мріяв, як за ним прийдуть справжні батьки. І якщо вже мама Лілі і тато Джеймс ніколи не прийдуть, то може тітка Дора стане мамою Дорою, а з татом вони щось придумають...

І Гаррі справді пробував щось "придумати" з татом. Аж поки Долорес зрозуміла, що він просто дражниться. Не на ту напав, вона ж і відповісти може! Гаррі чомусь не подобався яскравий рожевий колір, і іноді Долорес навмисне загортала подарунки для нього в такий папір. Колись вона дуже любила цей відтінок, але з часом перейшла до більш спокійних - бежевого, сірого, світло-коричневого. А улюбленим кольором вже кілька років був яскравий зелений – як очі дитини, що зробила Долорес щасливою.