субота, 16 березня 2013 р.

Запахи



Автор: ochi.koloru.neba
Бета: vidma
Фандом: Світ Гаррі Поттера
Пейрінг: Джині Візлі / Гаррі Поттер
Рейтинг: General
Жанр: Romance/Flaff
Розмір: Міні
Статус: Завершений
Події: Чиста романтика
Саммарі: Джині пахне завжди по-різному, але тобі завжди хочеться затримати її аромат у собі, не випускати його на волю, не дати вітру шаленому рознести його по всій околиці, а зберегти, принести його додому і в простирадла свої закутати — аби Джині тобі вночі снилась.
Від автора: Подарунки треба дарувати саме такі — теплі, флафові, ніжні.
Сенсу глибокого немає. Філософських роздумів теж. Текст написаний в подарунок Златі, якій 14 липня виповнилось 17 років :) Лучєй дабра тєбє!
Автор продовжує відстоювати хорошу Джині.
Автор не має зеленого поняття, чи є в Британії аналог нашої рідної “У лісі-лісі темному”, але йому дуже захотілось, щоб був :)




Джинні тепла, сонячна, Джині пахне літом і яблуками. Вона сміється дзвінко і голосно, голову назад відкидаючи,  вона пальці свої з твоїми переплітає, і тебе всього раптом накриває така шалена, очманіла, божевільна хвиля ніжності, що хочеться згребти її, маленьку, тендітну, худющу в обійми, притиснути до себе міцно-міцно і не відпускати ніколи вже, ніколи не відходити від неї далі, ніж на два кроки. У Джині очі сяють, у них іскорки-бешкетники стрибають, а вії чорнущі тремтять.
 Гаррі, - говорить вона, сміючись, - досить витріщатися на мене, ніби вперше бачиш!
Ти киваєш, як китайський болванчик,  усміхаєшся, але погляду не відводиш, і тоді Джині червоніє ледь помітно і аби приховати це, цілуватись лізе. І плювати, що на платформі 9 3/4 повно гамірного народу, що дивляться на вас якщо не всі, то майже всі. Плювати — адже пальці ваші переплетені, і губи в Джині м’які й теплі, а щоб не бачити людей надто цікавих, очі можна заплющити.
А перше вересня — ніби насміхається! - зовсім ще літнє, і сонечко яскраве-яскраве в блакитному небі, і зовсім не віриться, що вже осінь, що вже зовсім скоро неможливо буде врятуватись від дощів і туманів. У Джині в волоссі заплутався серпень, і здається, що літо не закінчилось, що платформа ця — тільки сон, ілюзія, і не поїде Джині нікуди через десять хвилин, тебе одного залишивши. Ти відганяєш від себе ці думки, навколо тебе все ще літо, і Джині твоя все ще поруч, сміється, цілує, світлом своїм сонячним огортає з голови до ніг.
- Я тобі писати буду, - видихаєш їй у вухо, а вона хмуриться сердито:
- Поттер,  ти  ошизів!
Здивовано дивишся в обличчя її, кожну веснянку намагаючись запам’ятати.
- Це ще чому?
- А таємні переходи для кого придумали? А мантію-неведимку? Так що ніяких листів, я все одно не вмію відповідати правильно, муру там всіляку романтичну на сто двадцять п’ять сторінок розводити. Щоб власною персоною до мене з’являвся щонеділі, зрозумів? Шлях до грифіндорської вітальні ще не забув, сподіваюсь. А пароль я тобі надішлю...
Ти смієшся, не звертаючи уваги на зацікавлені погляди, і киваєш — згода! Добре, рідна, буду пробиратися до тебе щонеділі, і мури романтичної на сто двадцять п’ять сторінок мені не треба, аби лише ти усміхалась так же щиро, і так же міцно за руку мене тримала.
Перше літо післявоєнне стільки всього принесло вам обом — не забудеться, не зітреться ще довго. Це Джині зараз сміється-усміхається, а вночі в сльозах прокидається часто, в кімнату до тебе пробирається, згортається клубочком у тебе на колінах, шепоче злякано: “Мені знову снився Ґоґвортс, і Фреді з очима порожніми, і паличка Коліна зламана в руці його нерухомій, і ти неживий на руках у Ґеґріда...” І серце твоє від болю кров’ю обливається, і притискаєш її до себе, захистити хочеш від снів страшних, від привидів минулого нав’язливих, волосся її пестиш, шепочеш, що я тут, я поруч, і ніколи, чуєш, ніколи це більше не повториться... І вона засинає знову, дихає спокійно і розмірено, а ти всю ніч поворухнутись боїшся, аби рухом необережним сонечко своє тепле не розбудити.
А вдень демони темні відступали, і ви дихати заново вчилися, сміятися вчилися, жити далі. З Роном і Герміоною разом волочились, на озеро купатися бігли, пірнали у воду прозору холодну, виринали — до вітру, до сонця, до повітря. І завжди — разом, і завжди — поруч, і завжди — не розлий вода. Так легше. І біль, на чотирьох розділений, уже й не біль зовсім, а так, четвертинка.
А Джині навшпиньки стає, губами своїми ніжними до твоїх торкається, цілує востаннє і в поїзд застрибує.
-У неділю, не забудь! - кричить уже з вікна, а ти киваєш і рукою їй услід махаєш. І перон заволікає димом білим, і не видно вже нічого, і десь там, у диму, вислизає від тебе твоє сонце.
***
Джині швидка, різка, вертка, Джині носиться на мітлі над полем, блискавкою рудою кидається до кілець противника й такі віражі в повітрі виписує, що в тебе всередині все завмирає від захвату й страху. Ти на трибунах сидиш сьогодні, своє відіграв уже, а ось дівчинка твоя все ще літає, один за одним квафели влучно в кільця кидає. У Рейвенклов  нема шансів, посипались уже, не відіграються, їх зараз навіть снич не врятує. А Джині літає, і вітер їй волосся куйовдить, і очі, напевне, від швидкості шаленої сльозяться... І тобі хочеться до неї, туди, в небо неприродно-синє, хочеться політати вдвох, носитися з вітром наввипередки сонцю осінньому назустріч!
Мадам Гуч дає фінальний свисток, новий ловець Грифіндору піймав-таки маленький хитрий м’ячик, і Рейвенклов в програє майже в суху. Гравці спускаються на поле, і ти біжиш швидко-швидко до них, аби швидше рудика свого обійняти. І вона на шию тобі кидається, і сміється голосно, і на щоках її азартний рум’янець грає, і губи її обвітрені до щоки твоєї торкаються. І радість її тобі передається, і самому хочеться кричати від захвату, підняти її на руки хочеться і кружляти, кружляти, кружляти... А Джині у тебе зовсім легесенька, все ніяк не від’їсть втрачені за минулий рік кілограми, і тягати її на руках можна хоч вічність.
І ви все ж затримуєтесь, відстаєте трохи від команди, аби політати вдвох.
- Гаррі, а давай наввипередки! До Забороненого лісу! Хто програє — тому бажання виконувати доведеться! - Джині лукаво очі свої карі мружить, і ти ідеєю її вже гориш — купу бажань різних для сонячного зайця свого вигадав! Ви мчите туди, до лісу темного, і пальці німіють від напруги, стискаючи держак мітли. І піддаватися дівчині зовсім не хочеться, та й не зрозуміє вона, якщо піддашся — образиться. Ви летите майже на рівних, але твоя “Блискавка” все ж трохи швидше, трохи спритніша за її “Комету”, і ти випереджаєш Джині на півкорпуса. І ось перемога вже така близька, до Забороненого лісу  - рукою подати, і в голові твоїй вже десятки бажань рояться, як тут...
- Гаррі, я кохаю тебе, ти знаєш, так?! - кричить Джині на все горло, і від несподіванки ти пригальмовуєш, а дівчина сміється радісно і повз проноситься — і не наздогнати її, ніяк не наздогнати.
А коли ноги торкаються землі, Джині проголошує урочисто голосом радісним:
- Будеш сьогодні у вітальні на святкуванні “У лісі-лісі темному” на столі співати! - а ти обіймаєш її міцно-міцно, на вухо шепочеш:
- Та хоч лезгинку танцювати! Адже я тебе також... кохаю.
І вже потім, після концерту на столі, сидячи у грифіндорській вітальні і попиваючи маслопиво, ти зариєшся носом у її волосся довге і подумаєш, що сьогодні Джині пахне швидкістю і свободою. І всміхнешся.
***
Листопад дощами плаче, на долю свою тяжку жаліється. Ви бродите за руку ходженими-переходженими вуличками Хогсміду, черевики в калюжах тонуть, промокли вже майже наскрізь. І ви вриваєтесь в шум і тепло “Трьох мітел”, листопад за дверима залишивши. Тут людно, кому хочеться на вулиці мерзнути, коли там мряка, і небо свинцеве на голову тисне. А в “Трьох мітлах” тепло і сухо, тут камін весело потріскує, тут знайомих повно, і Джині вже тягне тебе до крайнього столика, де сидять Луна з Невілом. Ви замовляєте собі солодощів різних — адже тоді можна блазнювати і годувати один одну з ложечки, кремом і шоколадом обличчя мацькати, і реготати над власним агресивним макіяжем. Джині взуття брудне знімає, ноги в шкарпетках смішних смугастих ближче до вогню простягає — зігрітися хоче. У Джині в волоссі маленькі краплі води, і кожна краплинка відблиск свічок ловить і блищить... Дивишся заворожено на сяйво це, а дівчинка дуркує — головою швидко-швидко крутить, і краплі води в різні боки розлітаються. Смієшся, долонями обличчя її ловиш, кожну веснянку цілуєш, і вона раптом такою покірною-покірною стає, з такою довірою безмежною в очі твої дивиться, що в ній втонути можна. Джині пахне дощем сьогодні, дощем і трошки — квітами, і запах цей її всього тебе огортає, під одежу забирається, під шкіру, в душу до тебе. А руда твоя вже жарти жартує, на ніс тобі пляму шоколадну ставить — і не злижеш же, язиком не дотягнешся. А Луна ще помічає, що пляма ця чудово підходить до кольору твоїх очей і запропонує цілком серйозно: “А може тобі завжди так ходити, Гаррі?”. Ти регочеш, і тобі легко, і додому іти не хочеться — зовсім-зовсім, відпускати дівчинку свою не хочеться і від цього навіть сумно стає трошки.
І вже завтра, вдома, виплутавшись зранку з простирадл і ковдр, ти візьмеш до рук вчорашню сорочку й усміхнешся — сорочка дощем пахне, дощем і трошки — квітами.
***
У Барлозі шумно й тісно, і все майже як колись. За вікнами сніг лежить, нападало його цього року видимо-невидимо, і так весело було сніговика в дворі ліпити. Герміона якесь закляття дивовижне вимовила — і сніговик ваш раптом усміхатись почав і моргати. Ніби сторож тепер біля Барлогу стоїть — і всіх в дім запрошує, Різдво ж! А в будинку пахне мандаринами і хвоєю, і така там метушня, що голова паморочиться. Крик, шум, гам — і від рудого просто в очах рябить. Тільки Флер білява виділяється, і ви з Герміоною — чорна й каштанова шевелюри. Місіс Візлі на кухні порається, переживає страшно, що забула щось, що хтось з членів сім’ї обділеним лишиться. І не доведеш їй ніяк, що все чудово, і що смаколиків уже стільки, що й за рік не з’їси. А Джині... Джині м’яка, яскрава, спокійна, тулиться до тебе, обіймає ніжно-ніжно й мовчить. І як вам тільки вдається поміститися на такому крихітному диванчику? Але притулились один до одного, переплелись ногами, руками, волоссям, дихання одне на двох поділили, коцом вкутались по самі вуха — тільки очі з-під пледа колючого блищать. Джині пахне домом — випічкою свіжою, книгами старими, соснами й смолою. Джині поруч зараз, ось уже тиждень різдвяних канікул поруч, і ще тиждень буде, і це зараз — головне. Джині волосся своє розкішне у дві коси тугі заплітає, вона за сніданком з Роном сперечається до хрипоти, кому останній млинець дістатися повинен (і його під шумок Герміона собі на тарілку перетягує), вона книги свої читає-перечитує, по п’ятдесятому разу місця улюблені повторюючи. І вночі Джині вже не плаче, відпустили її кошмари старі, затягнулись рани душевні, зарубцювались трохи — і дихати легше стало. Хоч іноді сидить довго непорушно і в точку одну дивиться — кудись у вікно, в небо, і в очах її щось таке тремтить — колюче, приречене, надривне... І лишається тільки схопити її за руки, стискати долоньки маленькі гарячі, відганяти привидів від неї, не підпускати близько їх до своєї дівчинки. Вона очі заплющить і за поцілунком потягнеться, шию твою руками обів’є, і забудуться всі страхи, і біль весь забудеться. Ти її образити не дозволиш і вона про це знає.
А Рон уже коц з вас стягує, відганяє настрій ваш напівсонний умиротворений, до столу кличе. А там — шум, гам, крик, сміх, там тісно й весело, і ти розумієш, що це Різдво, напевне, найкраще за все твоє життя.
***
Під ногами — брудна каша з напіврозталого снігу й води, ти бредеш додому, і ноги в тебе мокрі. Ти йдеш додому, де пусто й холодно, адже камін ще не розтоплено, ти ідеш додому, де нудно й тоскно, адже Джині ти тільки що у школі лишив, і вдома на тебе ніхто не чекає. А коли ніхто не чекає, то й повертатися не хочеться. Ти замотуєшся щільніше у шарф, і вдихаєш з насолодою запах терпкий — гвоздика, вино, лимон, горіх мускатний. Очі заплющуєш і її уявляєш: вогняну, живу, милу, рідну. І йдеш до Хогсміду, аби звідти камінною сіткою додому відправитися, і ноги в тебе мокрі, і черевики грузнуть в каші брудній, але на душі в тебе — тепло-тепло, там її вогонь горить, і ніякий вітер його не загасить.
Джині пахне завжди по-різному, але тобі завжди хочеться затримати її аромат у собі, не випускати його на волю, не дати вітру шаленому рознести його по всій околиці, а зберегти, принести його додому і в простирадла свої закутати — аби Джині тобі вночі снилась.

Немає коментарів:

Дописати коментар