Пророцтво

Автор: FelixFelicis

Бета: byDante

Фандом: Джоан Роулінг «Гаррі Поттер»

Персонажі: Скорпіус Малфой, Албус Северус Поттер

Рейтинг: G

Жанри: преслеш

Попередження: трошки неканону :)

Розмір: Міні

Статус: завершений

Саммарі: Нащадки двох чаклунських родів вже п'ятий рік навчаються в Гоґвортсі, та ще ніколи їм не було так самотньо. У цей час починає діяти давнє пророцтво, проте ще ніхто не знає, як багато залежить від того, чи зможуть двоє хлопців знайти спільну мову.

Сірі очі розплющились. Навіть через темну портьєру було видно спалахи блискавок за вікном. Та розбудили рейвенкловця не вони, а сильний як ніколи гуркіт грому. Ще ніколи за п’ять років навчання у Гоґвортсі Скорпіус не бачив такої бурі. На мить в голові навіть промайнула думка, що природа сприймає на собі його настрій.

Годинник показував четверту ночі, та спати вже не хотілось. Якщо бути відвертим, не хотілося вже нічого. Пробурмотівши «Люмос ноктем», хлопець вибрався з ліжка та озирнувся. В тьмяному світлі заклинання нічного бачення усе навколо здавалося сірим. Особливо - два згустки сірості, що дивилися на нього з дзеркала. Це все лише посилювало байдужість до явищ навколишнього світу.

Хлопець уже забув, як звучить його сміх. Ніщо не приносило радості. Батьки, яких Скорп обожнював, почали ставитись до нього значно прохолодніше та більш відсторонено відколи він вступив на перший курс. Хоч вони намагались не подавати виду і прямо про це не говорили, та було видно, що сім’я Мелфоїв розчарована тим, що їх нащадок зламав давню традицію та потрапив не у зміїний гуртожиток. Навчання, яке так захопило його на початках, почало навіювати нудьгу. Воно давалося занадто просто. І навіть процес винаходження нових заклинань уже не здавався таким привабливим, хоч інколи здивування на обличчях вчителів і викликало самовдоволену усмішку. І навіть коли влітку юний чарівник отримав зі школи листа, з якого випав значок старости, втішив його лише той факт, що нарешті він зможе переконати директора Маконеґел виділити йому особисту кімнату без сусідів, навіть без застосування зілля симпатії, рецепт якого юнак вичитав у домашній бібліотеці, що аж пістріла забороненими книгами з зіллєваріння.

Загорнувшись у ковдру, хлопець сів коло вікна та почав слідкувати за краплями дощу, намагаючись вгадати, яка з них швидше добіжить до низу шибки. Він і не помітив, як грім потрохи вщух і рівномірне дріботіння дощу змусило його заснути в кріслі, притулившись щокою до вікна.

Прокинувшись від заклинання-будильника, хлопець встав та розім’яв шию, що встигла затекти у цій незручній позі. Настрій упав ще нижче, коли Скорпіус згадав, що йому снилося. Це був єдиний яскравий колір, який розбавляв сірість шкільних буднів. Два яснозелених омути, які він постійно бачив за Гафелпафським столом, як би не намагався уникати погляду в тому напрямку.

Коли нащадок Мелфоїв зрозумів, що через гріхи його батьків більшість дітей його уникають, і що друзів знайти буде нелегко, він наче створив навколо себе невидимий бар’єр з холодності та напускного аристократизму. Тож спустившись на сніданок та зайнявши своє улюблене місце за рейвенкловським столом, спиною до решти залу, хлопець приступив до трапези. Наклавши на тарілку улюбленої цвітної капусти, Скорп підняв очі на стелю. «Яке яскраве сонце, - подумав він, - і це після такої зливи. Як чудово було б сьогодні сісти на мітлу». Захоплення польотами, як і любов до зіллєваріння, Скорпіус успадкував від батька. Часто вітер у волоссі та швидкість допомагали забути про усе та розслабитись. І, якщо бути відвертим, не один він полюбляв літати на вихідних.

- Пане тхорику-молодший, чи не бажали б Ви потішити нас, простолюдинів, склавши нам компанію на квідичному полі та витративши на нас крихту свого дорогоцінного часу? – раптово пролунав голос за спиною.

- Відстань, Поттере. І навіть не намагайся вдавати із себе інтелігента. В такі моменти ти виглядаєш як гіпогриф у весільній сукні, – намагаючись не видати, як дрижить його голос, рейвенкловець обернувся й побачив навдивовижу щиру посмішку.

- Та буде тобі, Мелфой. Не ламайся як посіпачка, на якого наступив Геґрід. Я знаю, як ти літаєш. Чекатиму тебе на стадіоні по обіді. А якщо не прийдеш – я вкраду твою мітлу.

- Хотів би я подивитись, як ти відповідатимеш на питання дверей в нашу вежу. Я б довго після цього сміявся. Навіть твій батько без допомоги не зміг цього зробити, хоч він і був, відверто кажучи, недурний, якщо зміг перемогти наймогутнішого темного чаклуна усіх часів.

- Ну звісно, де нам, холопам, до вашої рейвенкловської величі. Та в квідич я тебе розіб’ю, як і мій відверто недурний батько - твого.

Зблиснули зелені очі, і ось Скорпіус знову сидить наодинці з собою. Та день уже здавався не таким жахливим, як якихось п’ять хвилин тому. А ще, незважаючи на усю навколишню магію та на уроки віщування, що стали доволі вдалими відколи у Гоґвортсі викладав кентавр Фіренце, молодий Мелфой лише у цей момент справді повірив у віщі сни.

***

Після обіду погода була такою ж ясною, як і зранку, та нічний дощ іще не встиг висохнути до кінця, тож квідичне поле виглядало так, наче було усіяне дрібними діамантами – краплі води переливалися в промінні сонця. Та цій красі не надто радів Скорпіус, що уже двадцять хвилин сидів на трибуні, закутавшись плащ. «Як я міг йому повірити? А ще Рейвенкловець, теж мені! “Розум безмежний”, а повівся на таку дурницю, – злився він на самого себе. - Зрозуміло, що Поттер не покликав би мене політати просто так. Хоча міг би придумати щось оригінальніше, ніж заманити мене сюди й не прийти самому».

Уже підіймаючись, щоб іти назад до замку, молодий Мелфой помітив якийсь рух унизу. Опустивши погляд на поле, хлопець побачив Албуса, що чимчикував в його напрямку, тримаючи в руках якусь скриню. Намагаючись не видати свої емоції, Скорпіус натягнув на обличчя звичну маску та спустився з трибун.

- Ти спізнився. Якщо ти мав за мету змусити мене захворіти, то мушу тебе розчарувати – зігрівальне закляття мене ще ніколи не підводило, – промовив він, підходячи до юного гафелпафця.

- І тобі привіт. Я також радий тебе бачити, – підкреслено ввічливо відповів той. – Змушений був затриматись, щоб взяти ось це.

Албус поставив на землю скриню, яку до того ніс в руках, та відчинив її, продемонструвавши Мелфою чотири квідичні м`ячі.

- Але ж учням не дозволяється їх брати для особистих тренувань, – не зміг приховати здивування Скорпіус.

- Правду кажеш. Але ж повинні бути хоч якісь переваги в тому, що твій брат – хоч і зарозуміла паскуда, та все ж капітан квідичної команди? – з гордістю відповів Поттер. Було видно, що хоч як він називає свого старшого брата, та все ж пишається його успіхами. – Давай уже починати, так кортить сісти на мітлу. Та стривай, як і обіцяв – мушу дати тобі фори.

Посміхаючись, Албус дістав з коробки снича і простягнув його рейвенкловцю. Та в момент коли пальці Скорпіуса торкнулися золотистого м`ячика, його свідомість немовби вдарило струмом. На мить йому роздвоїлось в очах, а в наступну секунду снич вирвався з пальців та з небувалою швидкістю полетів кудись за межі поля. Не гаючи ні секунди, хлопці осідлали мітли та помчали навздогін.

- Джеймс мене приб`є, - зміг перекричати вітер Албус. – О ні, тільки не це!

Маленька золотиста цятка попереду явно рухалася в напрямку забороненого лісу. Та уважно придивившись, Скорпіус помітив дещо дивне в поведінці сничика.

- Давай летіти повільніше. Я мушу дещо перевірити, - не відводячи погляду від м`яча промовив він.

- Ти при своєму розумі?! Та за втрату снича нам обом світить тиждень покарань! І не лише нам – у Джеймса можуть відібрати посаду капітана! – розлючено крикнув у відповідь Албус.

- Довірся мені хоч раз, прошу.

На кілька секунд Мелфой відірвав погляд від точки попереду і подивився в очі Поттера. Подумавши, той кивнув і сповільнився.

- Поглянь, - Скорпіус знову дивився на м`яч, – снич летить від нас на тій же відстані, що й раніше. Він не намагається втекти. Він нас кудись веде.

І справді, золотий горіх і не думав збільшувати відрив, а також зменшив свою швидкість, все ж залишаючись на недосяжній відстані.

- Я й не думав, що Ліс такий величезний, – іще через пів години польоту промовив Албус.

- Я теж. Та ми вже знижуємося.

Відколи Скорпіус висловив своє останнє припущення він не промовив ні слова. З кожною подальшою хвилиною польоту він ставав дедалі похмурішим. Підозра, що їх кудись заманюють, не залишала голову рейвенкловця, але забути про снич і повернутись вони не могли. На щастя, снич справді знижувався – та не встигли хлопці приземлитись, як м`яч зник у темряві між корінням старого розлогого дерева.

Хлопці мовчки перезирнулись і полізли за ним. Засвітивши палички, вони побачили довгий прохід, що ставав дедалі ширшим. Не встигли вони пройти вглиб і ста метрів, як світло від Люмосу взагалі стало непотрібне, бо коридор заливало якесь мерехтливе сяйво синіх та жовтих відтінків. А ще через деякий час вони вийшли в печеру, де й побачили джерело цього мерехтіння – в протилежну від входу стіну було інкрустовано два великі коштовні камені відповідних кольорів, які й розливали навколо себе це дивне світло. Роззирнувшись навколо, хлопці побачили щось, що нагадувало античний храм: напіврозвалені арки та колони, постаменти та якісь статуї, що зображали двох жінок. Придивившись ближче, Скорпіус впізнав їх обличчя – він не раз бачив їх на сторінках «Історії Гоґвортсу». Було б дивно, якби в цій книзі не було портретів засновниць чарівної школи.

Снич спокійно лежав на підвищенні неподалік. Як тільки Мелфой забрав його та сховав в кишеню, синій камінь в стіні спалахнув ще яскравіше та звідкись залунав чистий високий жіночий голос:

Коли була ще юна зовсім і не зійшла моя зоря,

Найважливіше одкровення побачила раптово я.

Мені видіння показало, що як прийдуть нові часи

То з’явиться у школі учень, що вразить широтою сил.

Він буде мудрістю багатий, та не мине і двадцять літ,

Як стане він, супроти волі, причиною страшенних бід.

У серце тихої дитини змія самотності вповзла.

Іще не бачили на світі жорстокіше і гірше зла.

Синій камінь згас, та раптом спалахнув жовтий і хлопці почули інший голос, м`якшого та теплішого тембру:

Та не журіться і не плачте, бо шанси на спасіння є

Змінить усе велика сила, що в учні іншому жиє.

Ця сила – це жага до дружби. Це щирість, що врятує світ.

Її зернина проросте в них і знищить враз бур’яну цвіт.

Другий камінь згас вслід за першим. Іще певний час хлопці стояли в абсолютній темряві, не в стані вимовити й слова.

- Нам… нам треба повертатись, - прошепотів Скорпіус, як тільки відновив здатність говорити.

- Еее, так. Як гадаєш, що це було? Люмос, – засвітив паличку Ал.

- Не знаю. Та я не примушуватиму тебе спілкуватись зі мною, якщо ти не захочеш. Не думаю, що стану через це… лихим.

- Знаєш, Скорпіусе, – вперше назвав рейвенкловця по імені Поттер, - я й до того не розумів, чому ми повинні сваритись лише через те, що наші батьки недолюблювали один одного. То що скажеш?

Албус простягнув руку. Мелфой на мить завагався, та все ж потис її. В цю секунду вже знайомий струм пробіг тілом рейвенкловця і хлопці побачили, що вони знову стоять посеред квідичного поля, а між їх стиснутими руками тріпоче крильцями золотий снич.

Сірі очі зустрілись поглядом з зеленими. Дійшовши мовчазної згоди, хлопці вирішили, що на один день пригод їм достатньо і повільно рушили в напрямку замку. І хоч ніхто в школі так ніколи і не дізнався, що стало цьому причиною, та від того дня двоє таких різних, але в чомусь все ж таких схожих підлітків, стали справжніми друзями.