Фандом: Джоан Роулінг «Гаррі Поттер»
Персонажі: Гелена Рейвенклов, засновники школи, деякі учні
Рейтинг: G
Жанр: Джен
Розмір: Міні
Попередження: Авторське бачення Гоґвортсу за часів засновників
Статус: Завершений
Саммарі: Чи погано намагатися бути схожою на матір?
Перший фік серії - "Невже покарання?"
Обід у Великій залі Гоґвортсу проходив тихо, як завжди. Учнів було занадто мало як на такий громіздкий замок, тому вони тримались невеличких купок за столами своїх гуртожитків. Зачарована стеля ледь захмареним небом нависала над ними, зрідка дозволяючи промінням сонця поблискувати.
Четверо вихователів їли мовчки та похапцем, що було дивно, адже зазвичай вони виявляли помірність та поважність. Загадкова напруга над вчительським столом невидимою мрякою досягала й учнів, проте вони не зовсім розуміли, у чому ж справа. Останні два роки незвично крижаний, неприємний холод блукав поміж їхніми учителями, найкращими друзями. Між наймогутнішими, найталановитішими, наймудрішими панувала величезна незгода. Тому вони тепер швидко покінчували з обідом, майже не розмовляючи, та йшли у своїх справах або долучалися до учнів. Цього разу вихователі теж квапливо пішли із зали, проте разом. Певне, мала відбутись важлива нарада.
Цим скористалися учні – відсутністю нагляду та можливістю щось утнути на очах у всієї школи. Річ, яку діти вже давно запланували, питання, на яке давно хотіли почути відповідь – хто ж кращий.
– Агов, Гелено! – погукав один із слизеринців.
– Чого тобі? – дещо зневажливо відповіла дівчина із довгим чорним волоссям, що сиділа за рейвенкловським столом, не відриваючись від книжки. Власне, через що вона й до обіду майже не доторкнулась. Її сусіди одразу ж почали перемовлятись, розповідаючи суть суперечки тим, хто про неї ще не чув.
– Ти дещо обіцяла, – відповів уже другий, виходячи з-за столу. Високий та із поставою, що випромінювала впевненість, він виглядав могутньо. Темні очі уважно прикипіли до Гелени та чекали на відповідь.
Решта учнів, хто вельми зацікавився, захоплено притихли. Інші перейшли на шепіт, та все одно скерували свої погляди на діячів.
– Невже зараз? Бачиш, я зайнята, – відмахнулась вона, насупившись.
– Боїшся програти? Чи недостатньо книжок прочитала, що змагатися зі мною? – посміхнувся Мерлін, оглядаючись на беззаперечну підтримку своїх друзів.
– Що? – третьокласниця закрила підручник, підводячись. – Якщо комусь тут і бракує розуму, то це тобі зі своїм нахабством.
– Сказала та, що весь час задирає голову, – відповів слизеринець, закотивши очі. – Бачте, дочка засновниці школи, проявіть пошану, люди.
Діти посхоплювались із місць, готуючись до справжнього видовища.
– Якщо хочеш змагання, ти його отримаєш, – Гелена потягнулась за паличкою. Ця ситуація почала її дратувати.
– Е-ні, не закляттями, а розумом, – зупинив її Мерлін. – Задамо одне одному по три складних запитання. Хто більше разів відповість правильно, той і переможець! – вигукнув він, і враз частина учнів захоплено загула.
Сіра Пані зітхнула та м’яко пропливла крізь стіну. Своєю розповіддю про вчорашній випадок у ґрифіндорській вітальні (коли Албус Поттер поділився із братом своїм страхом розчарувати батька через призначене покарання), сер Ніколас пробудив спогади, що давно вже глибоко осіли в надрах її примарного єства. Вона із цікавості прослідкувала за хлопчиком, тому що раптом відчула щось дуже близьке та зрозуміле. Гаррі Поттер зумів позбавити її тягаря злочинної таємниці. Тепер його син нагадував її саму за шкільних часів. Ті ж проблеми, ті ж переживання.
Хоча Гоґвортс неймовірно змінився за тисячу років. Його атмосфера відрізнялась: між гуртожитками посилилось протистояння і виникли таємниці, вихователі віддалилися від учнів, перестали бути їм як друзі, проте дітей стало набагато більше. А деякі речі залишилися незмінними: небесно прекрасна стеля, міцні стіни, загрозливі обладунки та усюди проникаюча насичена магія.
Крізь Гелену пройшла струна безпорадності, знову змушуючи пригадувати минуле.
– Це був дуже нерозумний вчинок, Гелено. Занадто бездумний. Намагатися зачаклувати того, хто чесно тебе переміг, – суворо та стримано мовила Ровена. Вона завжди намагалась бути якомога справедливішою та не дозволяла почуттям заважати вихованню й навчанню. – Я не очікувала такого від тебе.
Надалі покаранням для дочки стало те, що мати більше ані слова про це не сказала, і лишень дещо розчаровані погляди мудрих очей натякали на те, що у пані Рейвенклов на думці. Але ж дівчина просто намагалася доказати, що вона – достойна дитина. Розумна, як і матір. Хоча…ні. Вона не стримала норову й розлютилася на Мерліна. Фатальна помилка.
Учням дозволялося відвідувати вітальні інших гуртожитків за запрошенням. Власне, Гелену так і покликали декілька її ґрифіндорських подруг, обурені змаганням, що вигадав слизеринець. Вони намагалися втішити дівчину, яка занепала духом настільки, що ледве говорила. Проте не лише вони стали відрадою, а й дядько Гелени – пан Ґодрик Ґрифіндор.
Їх вітальня була галасливішою та наче трохи веселішою: чи це через палкий вплив червоного кольору, чи самі учні були більш схильними до розваг, але навіть вогонь у каміні здавався жартівником, що виконував танок під легку й швидку музику. Це було ідеальне місце для розвіювання суму.
– Немає чого хвилюватися, – лагідно промовив вихователь, посміхаючись у руду густу бороду. – Подумаєш, побавилися, помірялися силою. Я й не дивуюся, адже у нас тут такі здібні учні.
– Але недостатньо здібні, – пробурмотіла Гелена. Сором отруйною мрякою огортав її. Найгірше у власній дурості те, що з нею доводиться жити далі, щораз картаючи себе.
– Залиш це ниття. Ти ще дитина, все попереду. Особисто я був вражений вашою з Мерліном зухвалістю та сміливістю. Якби ви вчилися у мене, яких чарівників я би з вас виховав – ух! – він підбадьорливо підніс угору кулак. Ґрифіндорці схвально заугукали.
Вона похмуро похитала головою. Її призначення – Рейвенклов. Розум. Ось її доля. Інакше й бути не може.
– Але ж уперта, як і мій брат! Знаєш, він би пишався тобою, – захоплено вигукнув Ґодрик, в його теплих медових очах справді відображалися вогники гордості.
Наступного дня Гелена прокручувала у голові останні події. Найважче було дивитися в очі слизеринцям, що мовчки насміхались з її поразки. Вони весь час кидали зарозумілі та самовдоволені погляди. Дивувало тільки те, що сам Мерлін поводився спокійно та байдуже, наче нічого не трапилось. Навіть винувато повів плечима, коли вона глянула на нього під час сніданку. За це дівчина була вельми вдячна.
– Авжеж, ти – неймовірно розумна. Ще питаєш. Коли це чиста кров не була ознакою обдарованості? А за моїх учнів не турбуйся. Я їм скажу, щоб поводилися гідно своїх родин, – мовив мимохідь Салазар Слизерин з-під злегка нахмурених брів, коли зустрівся із дочкою Рейвенклов у коридорі.
Вчителі теж вважали своїм обовзяком зреагувати на випадок. Здавалося, лише сама Ровена не виявила жодної поблажливості чи хоча б розуміння.
Дівчина вже почала задумуватися над тим, що, можливо, виглядає занадто вже жалюгідно, оскілки всі її знайомі в будь-яку вільну хвилину намагалися передати слова підтримки. Не забарилася й Хельга Гафелпаф.
– Золотце, ходи-но сюди, вип’ємо чаю. Сьогодні я вирішила приготувати щось справді особливе, – м’яко прощебетала жінка. Її світле волосся було зібране в охайний пучок на потилиці.
Гелена хоча й стомилася від підвищеної уваги до власної персони, проте запрошення прийняла. Пані Гафелпаф вміла розважати смачними пригорщами та добрим, втішним слівцем. У її кабінеті панував аромат свіжих казкових квітів. Заварничок на столику посередині кімнати піднісся у повітря та наповнив золотисті чашки. Поряд стояла вазочка зі смачнючим на вигляд печивом.
– Скуштуй, моє сонечно, – сяйнула доброзичливою посмішкою вихователька та підсунула учениці чашку, з якої струменів духмяний аромат.
Гелена сьорбнула лишень трішечки, боячись опектися паруючою рідиною. Наступний ковток був сміливішим та більшим, вона насолоджувалась незвичним та розкішним смаком, що вмить позбавив переживань. Невідомо, якою саме магією користувалась Хельга, готуючи чай, але це справді діяло безвідмовно навіть у таких прикрих ситуаціях.
– М-м, він справді особливий.
– Отож-бо, Гелено. Хоча й чай, який ми пили минулого разу, теж був смачний та незвичайний. Вони трошки схожі, але саме те, що їх відрізняє, і робить цей чай таким насиченим, свіжим та винятковим.
– Ви маєте на увазі?.. – перепитала дівчина, підозрюючи натяк.
– Саме так, золотце. Твоя мати – найрозумніша відьма, яку я знаю. Але ти обдарована по-своєму. Ти повинна шукати власний, твій особливий дар. Не варто повторювати чиїхось кроків. Будь собою, Гелено.
Надвечір дівчина завітала до материної кімнати. Самої Ровени у спальні не було. Гелена одразу ж помітила сяючу діадему, залишену на туалетному столику. Пані Рейвенклов казала, що вона відкриває розуму нове. Сині камінці та емблема з вороном здавалися такими рідними.
«Що ж, може, це мені допоможе зрозуміти свій талант?» – подумала третьокласниця та, не тямлячи, що робить, потягнулася рукою до прикраси. За мить Гелена вже уважно роздивлялася у дзеркалі себе із діадемою на голові. Як же вона їй личила! Просто неймовірно!
Але навіть не це дарувало приємні відчуття, а невідоме раніше знання, що охопило її розум. Всі таємниці враз відрилися, здавалося, не існує нічого невідомого. «Хіба я чимось гірша від мами? Може, навіть й краща. Ось чого мені не вистачало… От би знову позмагатися із Мерліном, але в діадемі…»
– Гарненько, – Ровена з’явилась на порозі. – Але великий розум – велика відповідальність. Ти ще до такого не готова. Краще не чіпай її більше.
«Просто боїться, що я буду розумнішою, ніж вона», – засмучено зробила висновок дочка. З того часу, як вона відчула смак безмежної мудрості, думки про діадему не полишали Гелену ані на мить.
Сіра Пані дісталася класної кімнати, де Албус саме прибирав, згідно із покаранням, призначеним викладачем захисту від темних мистецтв. Хлопчик хотів вразити батька , змусити пишатись подібно до того, як вона колись прагнула перевершити матір. Проте Гелену з пантелику збила дурниця. Та Албус не повинен вдаватися до таких помилок. Вона поділиться спогадами й дасть пораду – нарешті з’явилась людина, кому вона готова це розповісти.
Нехай він іде власним шляхом. Нехай шукає свій особливий дар.
Немає коментарів:
Дописати коментар