Перекладач: oksana.amelina
Дозвіл: отримано
Пейрінг: Гаррі Поттер/Джинні Візлі
Жанр: Гет
Розмір: драбл
Попередження: Дамбігад, Візлігади
Статус: завершений
Саммарі: Хлопчик, що вижив — герой, якому зовсім не потрібно знати, що все його життя вже давно розплановане на багато років вперед...
Оригінал тут
Хто ж він? Директор школи чарів і чаклунства Альбус Дамблдор. Але де він? Біля потворного сараю, який від старості почав хилитися в сторону. Кожного разу, коли доводилось їхати у Барліг, або просто зустрічатися з представниками родини Візлі, у нього виникало відчуття огиди. Але вони йому були необхідні як пішки на його шаховій дошці, яких у разі необхідності можна використати і втрата яких не сильно засмутить. Сімейка Візлі була потрібна великому світлому чарівникові лише для того, щоб направити на вірний шлях Гаррі Поттера, хлопчика, який зумів убити Темного лорда, при цьому залишившись в живих. Таким чином він ставав потенційно небезпечним, оскільки міг забрати у директора всю славу. Але хіба це страшно? Адже існує пророцтво, згідно з яким Волдеморт воскресне, і тоді... Поттер своєю жертвою врятує світ, ну а потім Альбус завершить почате. Тоді йому буде кланятися в ноги весь чарівний світ. Але для виконання цього плану Дамблдору необхідна повна, беззаперечна довіра хлопчика. Заради цього директор особисто зачаклував тупих Дурслів, що забезпечило хлопчику одинадцять років безперервних побоїв і приниження. І, звичайно ж, після такого життя хлопчик буде радий появі друзів в особі Візлі, молодша донька яких прекрасно підходила на роль коханої, а пізніше і нареченої Героя. Саме про це директор прийшов поговорити з рудоволосою сімейкою.
— Альбусе! —радісно вигукнула Моллі, відкриваючи двері. — Ми такі раді тебе бачити!
Не дивно, адже тільки завдяки йому вони не перетворились на жебраків. Залишившись у дорожній мантії, Дамблдор піднявся на другий поверх. Побачивши худеньку руду дівчинку в полинялому платтячку, на обличчі якої наливався фіолетовим кольором синець, він тільки фиркнув і продовжив шлях у вітальню. Він був абсолютно впевнений, що дівчинка, яку так сильно ненавидить сім'я, що кожного дня на її тілі або обличчі можна побачити синці, подряпини, а то і порізи, погодиться бути дівчиною Героя.
— Моллі, вислухай мене уважно. Я вважаю, ти прекрасно розумієш, спадкоємець Поттерів —ласа здобич для дівчат, які можуть збити його з пантелику. Велика біда настигне магічний світ, якщо в серці юного героя не прокинеться могутня сила Любові, адже саме з її допомогою він зможе виконати велику місію, яку поклала на його плечі сама доля. Тому, щоб полегшити ношу хлопця, я сам повинен знайти гідну кандидатуру на роль його дівчини. Після довгих роздумів, я зрозумів, що ваша дочка — найкраща кандидатура.
— Ця маленька руда мерзотниця?! — противно пропищала жінка. — Ну гаразд, Альбусе, хай буде по-твоєму. Але не думай, що відбудешся простим “спасибі”.
Директор тихо зітхнув. Його сильно дивувала жадібність матері сімейства, але досі вона була йому тільки корисна. Дамблдору здавалось, що цієї ночі він чекає лише успіх, але на жаль, це було величезною помилкою. Доля склалась зовсім інакше. У той час коли директор, очікуючи приходу Моллі Візлі, вів сам із собою бесіду з приводу долі Гаррі, хлопчик йшов коридором. Потім ситуація ускладнилась ще більше, коли Джинні, почувши своє ім'я, встала біля однієї з дверей, що вели у вітальню.
Гаррі довго не міг отямитись від почутого. Невже його весь цей час просто використовували, як якусь бездушну річ? Не тямлячи себе від шоку, він низько опустив голову й направився назад в кімнату Рона, чудом не збивши нікого з ніг дорогою. Піднявши погляд, хлопчик побачив свою майбутню наречену, карі очі якої були повні відчаю. Дивлячись на худеньку дівчинку, бліда шкіра якої подекуди була покрита синцями, Гаррі, неочікувано для себе, відчув ніжність і... співчуття. Довірившись своїй інтуїції, він обережно узяв її за руки, і дивлячись прямо в очі тихенько прошепотів:
— Давай втечемо.
Дівчинка з острахом глянула на нього і повільно кивнула. І вони одразу ж, не бажаючи витрачати час на збори, вибігли у двір. Джинні востаннє глянула на будинок, який вважала рідним. Розвернувшись, двоє дітей пішли в царство ночі. Не зважаючи на втому і не маючи ніякої конкретної цілі, вони йшли, бажаючи лиш втекти подалі від усіх: від матері, яка безсоромно била дочку, від батька, який спокійно дивився на все це, і від Дамблдора, який помістив дитину в персональне Пекло.
Вони вважали, що краще загинути від холоду або виснаження, ніж все життя будуть пішками в руках сивобородого інтригана.
Немає коментарів:
Дописати коментар