Посилання на оригінал: http://www.fanfics.me/index.php?section=3&id=43610
Перекладач: ochi.koloru.neba
Дозвіл на переклад: отримано
Пейрінг: Гаррі Поттер/Драко Мелфой
Джинні Візлі/Джеймс Сіріус Поттер
Герміона Грейнджер/Рон Візлі
Рейтинг: R
Жанр: AU/Romance/Adventure
Розмір: Максі
Саммарі: Завжди роби те, що вважаєш за потрібне, а не те, чого від тебе чекають чи вимагають. Тому що ніяких часоворотів не вистачить, щоб виправити.
Попередження: MPreg, мат, флафф.
Розділи 1 - 4
Розділи 5 - 8
9
М’юзік: Secret Garden — Elan.
От яка закономірність — щось потрібне й корисне в голові абсолютно не хоче затримуватися, та ж “Теорія трансфігурації”, як то кажуть, в одне вухо влетіла — і в інше вилетіла. А різні нісенітниці осідають у мозку намертво: ось уже третій день Гаррі думає про те, як цілується Мелфой. Він сидить на уроках — і постійно наштовхується поглядом на біляву потилицю навскоси справа: вдень Драко завжди акуратно зачесаний. Він сидить дивовижно рівно й пише всі свої конспекти рівним дрібним почерком — про такий, здається, говорили раніше “бісерний”... Гаррі сумовито підчищає чорнильну пляму зі свого пергаменту. Мелфой все такий же блідий, як пам’ятається з усіх минулих років — складається враження, ніби він і зовсім не виходить влітку на вулицю! - і тому брови, вії і самі очі здаються промальованими вугіллям і дуже яскравими. Рот також занадто яскравий: від холодного осіннього вітру у Драко губи в дрібних тріщинках, і стає цікаво, який він на смак, - і від таких думок сидіти за партою стає трохи незручно.
“Це нічого не значить, - думає Гаррі, - це просто дурнувата думка, що заблукала в голові...” Адже він, Гаррі, тепер ніби зустрічається з Джинні, а у Мелфоя є ця... білява... Асторія, здається.
Але вночі він здригається від холоду, який забирається у вікно, але з підвіконня не йде — і Драко гостинно відкидає край пледу.
Це виявляється дивовижно добре — грітися під коцом удвох.
“Певно, це й називається — пригріти на грудях змію...”
“Змія” під пледом виявляється дуже теплою і не шипить, а затишно сопе. Волосся на голові “рептилії”, з якого до вечора починає поступово сповзати настійка укладки, стрімко перетворює голову власника на ошалілу копицю сіна. Як у казці про срібні квіти, висушені при повному місяці, - і перший маленький крок у прірву зроблений, Гаррі обережно ховає у ці місячні прядки волосся обличчя — а пахне не квітами, і не м’ятним холодом, як можна собі уявити, а теплом, корицею і пряним трав’яним зіллям для волосся.
М’юзік: Jewel — Twinkle, Twinkle Little Star.
Команди з квідичу доводиться збирати заново — тому що минулого року у всіх ігри були трошки іншими. У неділю вранці Джинні витягає на поле практично всі курси Грифіндору: поки тут вільно, поки вільні шкільні мітли — все одно доведеться ганяти цю молодь у кілька підходів.
І поки нормальні люди ще тільки прокидаються або снідають, тут панує повний безлад. Певно, якби тут були Гаррі чи Рон, справа пішла б набагато більш організовано й хоч трохи гідних гравців відібрали би швидше, і Джинні вже десять разів прокляла себе за те, що взялась за це самостійно.
- Джин, а що, після нас уже Гафелпаф забив поле?
- Що?
На трибуні, в стороні від всіх, маячить одинока фігура в чорно-жовтому шарфі. Джинні підлітає ближче: ні, це не з гафелпафської команди. Це за якимсь дементором сюди прибрів новий хлопець-семикурсник... Хаггеті, здається. Чутки по школі розлітаються швидко, і Джинні знає, що під час війни він втратив усю свою сім’ю і лишився без житла, що весь вільний час працює у теплицях, тому що йому немає за що жити. У Хаггеті розтріпане волосся кольору темного пива, а коли він намагається його прибрати від обличчя, то розкуйовджує ще більше, і видно, що руки — потемнілі від роботи з землею і повністю вкриті некрасивими шрамами.
- Якщо літати — то після нас.
- Я не літати — взагалі не літаю. У мене раптом випав вихідний, і я просто сиджу й дивлюсь.
Зблизька видно, що у гафелпафця крізь засмагу на обличчі пробивається рідке ластовиння, і що очі прозоро-сірі, але брови й вії дуже темні, виглядають ледве не підфарбованими — половина дівчат за такі вії вдавиться.
- Так і йшов би відпочивати.
- Я і відпочиваю — я любив дивитись... Якщо заважаю, можу піти.
Він ще й кульгає.
- Та сиди, не шкода. Просто інші гуляти йдуть... Пробач. Як тобі наші?
- Я не дуже добре тямлю у квідичі, але, можливо, варто спробувати поставити в пару відбивайлами он того малого й отого, який крайній?..
Джинні згодилась радше з ввічливості, але результат був дуже навіть непоганим, тож ще кілька разів підлітала з питаннями, а коли всі пішли, поманила хлопця за собою:
- Нізащо не повірю, що ти не граєш.
- Я і правда не граю у квідич, боюсь, літати буду, тільки якщо копняка відвісити якомога сильнішого... але я грав у футбол, це маґлівська гра, але коли не можна було грати, то сидів на лавці й дивився, як ганяють м’яч інші — також цікаво.
- Ти, - в горлі у Джинні раптово пересихає, і вона починає шкодувати про питання ще до того, ніж його договорює: - жив з маґлами?
- У нас усі зустрічались, - Джеймі майже не кривить душею. - Мій найкращий друг був маґл, між іншим. І бабуся маглівського роду була.
“От лайно, - Джинні стає сумно, - і друг, і бабуся — всі вони “були”. А я від немає чого робити розпитую...”
- Мене звати Джиневра, тобто Джинні, а тебе? Я прізвище тільки знаю, Хаггеті, так?
- А я — Ніл. Тут вже коротше нікуди, правда?
10
М’юзік: Мельница — Двери Тамерлана.
Важке літо видається, все йде шкереберть — на море, що стало вже традицією, ніхто не їде, тому що Драко зараз не можна змінювати клімат на південний. І взагалі, Гаррі не бере відпустки.
- Пізніше знадобиться! - пояснює він.
Пізніше, звісно, знадобиться все, але коли опинився один вдома — до лабораторії вхід заборонений, а теоретичними працями можна займатися і тут, - Драко готовий лізти на стіни вже через кілька днів. Окрім робочих книг, у нього є диски з кіно й іграми, а зранку можна спати, спати і ще раз спати, але дефіцит спілкування не радує. Настільки, що Драко радий появі на порозі Дервал:
- Замовила суші, але, здається, для мене тут забагато.
Раніше, буквально до травня місяця, Драко був до риби абсолютно байдужим, тепер же смаки різко змінились — увесь холодильник забитий соленою, копченою, маринованою морською і річковою живністю, тож гостинець від Дервал йде на ура. А коли він пропонує зварити гарячий шоколад до делікатесу, Дервал киває з явним схваленням і сміється:
- Мосьє спеціаліст у збоченнях!
Драко сміється у відповідь й шарудить шоколадною обгорткою, гримить посудом — живучи тут, чого тільки не навчишся, хоч у ельфи-домовики подавайся! - а потім розуміє, що запалив плиту за допомогою Інсендіо. Дурнувата неуважність, яка взялась хтозна звідки останніми днями. Тьху.
- Вибач, Дервал. Обліві...
- Та в курсі я! Я в курсі, що ви маги обидва. І немає чого мені пам’ять стирати! Ображусь.
- Як...
- Ну сов з листами тільки сліпий не помітить. Сусідки говорять, що це, певно, прилітають з парку, але зовсім не помічають того, що всі летять сюди... чари відводу очей, так? У мене приятель таким забавлявся.
- Містер Хаггеті?
- Ні, просто друг. Містера, якщо вже про те мова, не існує, я — міс, між іншим. А все інше — просто так вийшло, - Дервал обсмикує безглузду сукню в дрібну квітку. “Не помітно поки нічого, я би й не подумав...” - Ти там щось про шоколад придумати намагався, га?
Про те, що трапилось з Драко, поки знає, не враховуючи медиків, усього кілька людей. По-перше, Грейнджер. Від неї — і це по-друге — звісно, з усілякими погрозами вбити за базікання, інформація зливається її рудому. Візлі при зустрічі бубонить щось середнє між “Вітаю” і “Так тобі й треба!”, в будь-якому разі цей момент настрій у Драко поганенький, тому рудий отримує банкою з-під пива в лоб. По-третє, знає начальник “Інтернуму”, що дав клятву про збереження таємниці і вигадав вказівку займатися виключно теоретичною стороною розробок. По-четверте, в курсі Нарциса. Вона охає-ахає, береться то вітати, то плакати, настрій у Драко поганий тепер перманентно, але мати абсолютно не ображається на “квочку” й “відстань!”. Спішно пообіцявши не говорити поки Люціусові, вона починає щедро ділитися з усіма, хто її оточує, історіями з життя Драко-немовляти і знову не ображається на “мля, ну перестань ти!”. А домовики з Менору кожного дня тепер притягують пакунки з фруктами й іншою вітамінно-корисною гидотою...
Але Драко здається, що будь-хто, і маґл, і маг, хто тільки погляне на нього — миттю зрозуміє що й до чого, і тому — рідко виходить далі, ніж у сад, а якщо виходить, то обов’язково на мантії і сорочках і футболках ціла купа Чар Приховання. Чари накладає Поттер — від намагань чарувати у Драко йде носом кров і скачуть чорні цятки перед очима. Поттер матюкається й вимагає ледве не здати паличку до кращих часів, і вони вкотре сваряться. А потім півночі миряться: Поттер довго боїться й намагається поводитися так, ніби Драко — кришталева ваза, через що вони, до речі, також трохи сваряться.
Можливо, Драко так би й не висовувався нікуди з будинку, але з’являється Дервал, махає кошиком для пікніка і заявляє:
- Якщо ти чарівник, то начаруй по шафах якийсь коц, і ходімо влаштуємо в парку сніданок на траві. Я відстрілялась з проектом, а відсвяткувати немає з ким, просто катастрофа!
Нахабності маґлі не позичати. Можливо, через те, що вона живе у цьому ж будинку, а Чари Відторгнення стоять тільки на в’їзді, вона вирішила відшкодувати всю нестачу уваги. А можливо, Драко просто їй сподобався — у будь-якому разі, вона з усіх сил намагається підтримувати товариські стосунки. Але від безвилазного сидіння на місці Драко готовий спілкуватися навіть з маґлою. Вони вибираються до парку знову й знову, вибирають кутки, де більше тіні, сьорбають галонами м’ятно-лимонне дещо (виявляється, воно не тільки чудово охолоджує, але й прекрасно проганяє нудоту — не порівняти з жодними настійками!), балакають про всілякі нісенітниці або просто мовчать. Якісь бабусі, що бредуть повз, шамкають щось про красиву пару — це дивно. Тому що Дервал красивою назвати точно не можна, Драко навіть сумнівається, чи не рідня вона Візлям, така обсипана ластовинням. У цьому тандемі Драко міг вважати красивим тільки себе — але тепер не вважає. Штані з м’яким поясом, зшиті на замовлення з сірого льону, і синя літня сорочка здаються раптом абсолютно безглуздими, здається, що чари не рятують від нескромних поглядів, а дорогі мешти впиваються в опухлі ноги хваткою бульдога.
Драко зім’ято прощається й майже бігом повертається додому, де перед дзеркалом розглядає себе — з сумом помічаючи, що все стає вже помітно, особливо на контрасті з загальною худобою фігури. За таким нехитрим заняттям його застає Гаррі і довго впевнює, що Драко — найкращий...
А за тиждень щось не сподобалось цілителям, і через часті стихійні сплески магії Драко на місяць потрапляє до Мунґа.
М’юзік: Kvatro — Senza te.
Незрозуміло, скільки би ще Гаррі крутило в мутному смерчі з незрозумілих думок й поривів, але у треті вихідні вересня весь восьмий курс святкує День народження Герміони. Якщо говорити точніше, сталося те, що звичайно називають просто п’янкою — директор крізь пальці дивиться на багато речей, на які нині вистачає розуму, честі й совісті восьмого курсу, і тільки попереджує, що курити — на балкон, молодших гостей — розігнати не пізніше одинадцятої, ну а за собою прослідкувати можете й самі, всі уже дорослі, а якщо що — дорогу до шкільної лікарні пам’ятають усі.
У результаті свята майже всі виявляються, як то кажуть, в повний ступефай ще до відбою, саму іменинницю, відібравши черговий бокал і чергову сигарету, відносить до кімнати Рон:
- Е, юна леді, та ви нахрюкались... ходімо спати, дитя моє.
(Рон, до речі, випивки не торкається, адже щось міцніше маслопива виносить його миттєво). У спину Рону лунають непристойні смішки і не найпристойніші поради, на які він намагається грозитися кулаком, але в результаті махає рукою:
- Хрін з вами, придурки. Святкуйте.
Гаррі добре й тепло, а на колінах затишно примостилась Джинні — тепла, м’яка, ласкава і п’яна. І напіврозстебнута дуже навіть. Цілується добре... Гаррі подумав, що Рон дуже вдало відтранспортував Герміону в бік дівчачих апартаментів і навряд чи сам з’явиться звідти раніше ранку. Що “змій” цього вечора не було видно, очевидно, не хотіли потрапляти на очі захмілілим однокурсникам, а значить — кімната вільна і треба тільки піднятися туди разом з Джинні... А потім Гаррі раптом з жахом розуміє, що нічого не відчуває. Майже нічого з того, що повинен почувати хлопець поруч з коханою дівчиною, перед тим, як запросити до себе. Приємно-затишно, але не більше, так можна і з диванною подушкою обійматися або з плюшевим ведмедиком. Це неприємне відкриття, це майже страшно. Це необхідно обдумати.
- Вибач, Джин, здається, я трохи випив зайвого... я спати, а ти йди до себе, добре?
Гаррі піднявся незграбно, його хитнуло з боку в бік.
- Я спати, Джин, а ти до себе, - повторив він і, спотикаючись, побрів до дверей.
Джинні за спиною коротко тонко схлипнула й швидко пішла до виходу з вітальні.
Стіни спальні трохи хиталися, коли Гаррі туди заходив, ліжка й інші меблі кружляли в повільному вальсі, але, падлюки, зовсім не думали зупинятися.
- Маааатір вашу гіпогрифом, та ви... що ж ви вертитесь... стояти!
Гаррі намагається сфокусувати погляд на вікні й несподівано виявляє там Мелфоя.
- А я думав, ви вссссі всссс... в своєму серпентарії никаєтесь!
- Ну, Поттере, ти й набрався! Що, експрес “Поблювати й люляти” прибуває на кінцеву станцію?
- Змій я... змія... змійядучийти. Що, знову мерзнеш?
Гаррі майже падає на підвіконня — підлога під ногами радісно вибрикує молодим гіпогрифом.
- І Джинні чогось образилась, - ділиться своїми переживаннями грифіндорець. - Розплакалась і пішла. Цілується добре, але... просто ніяк. Може, це я після... контужений став і... а ти з ким з дівчат цілувався?
- З Пенсі, обома Патіл і старшою Грінграсс. Ну від тебе й тхне, не дивно, що Візлі від тебе втекла.
Драко не подобалась ця розмова, ще більше не подобалось те, що Поттер виявився, п’яний ідіот, недозволено близько.
“... нічого недозволеного, Драко! Потрібно очистити ім’я родини...”
І вже зовсім недозволено — коли Гаррі накриває його губи своїми.
У Гаррі смак вогневіскі і дешевих солодощів, він тягнеться, ніби сліпе кошеня, а потім втрачає рівновагу й валиться на підлогу, по дорозі хапаючись за Драко. На підлогу падати виявляється жорстко і неприємно, килимом тут і не пахне.
- Довбане вікно точно хтось зачарував, - жаліється Гаррі. - З Чжо цілуватися було мокро й плаксиво. А з Джинні — сумно. А з тобою...
“Усе потім. Мерліне чи Всевишній, як там тебе, все потім... усе, що було про сім’ю, потім...”. Тому що поки — струсонути як слід це п’яне чудовисько, щоб підняти на ноги, вхопити якнайміцніше — щоб заритися руками в його кучері на потилиці — так само, як деколи бачилося у гаряченних мокрих снах, тільки набагато краще, тому що насправді, втиснути в стіну...
...і цілувати-цілувати-цілувати, довго й солодко, так, щоб підлога під ногами хиталася вже в обох, а коли перестане вистачати повітря, і обидва відірвуться один від одного, то Гаррі буде шепотіти ошаліле “Який ти смачний!” і за новим поцілунком потягнеться вже сам. А завтра — хоч здохнути.
11
Куррент мьюзик: Secret Garden — Anatolia.
Батько рідко розповідав зі своїх шкільних років про щось, зв’язане з війною — не хотів згадувати. І про тата мало що розповідав. Хрещений якось потім ляпнув, що в школі вони з татом не дуже дружили. Точніше, не дружили зовсім, до бійок і дуелей. А те, що батько розповідав про школу доволі часто — про те, як втрьох з хрещеним і хрещеною порушували шкільний режим. Лазили і до Забороненої секції в бібліотеці, і до підземель, і в ліс, і в Хогсміт втікали, і на Астрономічну вежу вилазили вночі. Джеймі мріяв, що також у школі буде так само з най-найкращими у світі друзями (тільки ніяких дівчат, усі вони вередливі плакси!) буде шукати пригод у темряві. Але уроків виявилось так багато, що було не до пошуку пригод, а найкращий друг, Ніл, пішов до зовсім іншої школи, адже до Ґоґвортсу маґлів не приймали — а одному нічні коридори були зовсім непотрібні.
Зараз Джеймса хвилювало інше — трохи менше, ніж півроку минуло після Третьої Магічної, і все ще обшарпані в багатьох місцях стіни, запах горілого помешкання, що так і не вивітрився, відголосся не найприємніших заклять, що не мають ні кольору, ні запаху, але відчуваються шкірою, залишали гостре відчуття незатишку. Але професорка Спраут попросила пройтись поверхами замість неї, сказавши, що погано почувається, і її можна було зрозуміти: у восьмикурсників планувалась вечірка, а влаштовувати псування нервів і собі, і дорослим діткам, якщо ті надто вже бешкетуватимуть, не дуже хотілося. Тож Джеймі крокував через коридори, підсвічуючи дорогу Люмосом і думаючи про те, що швидше би повернутися до факультетської вітальні, і що це дивно — він патрулює коридор, а власні батьки усього за кілька поворотів дуріють на факультетській пиятиці, святкуючи щось — ті, що, можливо, стануть його батьками.
“Я знайду, як все виправити... я хочу повернутися...”
А в темряві другого поверху, там, де заборонено швендяти молодшим курсам — тому що сопляки обов’язково полізуть на будівельні ліси або заглядатимуть в провалля у стіні, Джеймі ловить дивний звук, який, можливо, і доречний на тлі загальної розрухи, але ніяк не вписується в нинішню мирність. Здається, хтось з малих паршивців примудрився протягнути в школу собаку, і тепер цуцик, прив’язаний десь, жаліється на важку долю. Або... по спині в Джеймса біжать мурашки — голос людський.
Біля стіни, посеред каміння і дощок, серед різноманітного сміття сидить дівчисько й тужливо реве, спершись чолом об коліна. Гольфи сповзли, спідниця збилась, а розпатлане волосся в неяскравому світлі спалахує червоним золотом.
- Джинні? Що трапилось?
- Ніле, ідиииии...
- Ти чого тут?
- Мене Гаррі прогнав! - гірко скрикує Джинні, відкидаючи назад мокре обличчя і вдаряючись головою об стіну. - Я так чекала, я стільки думала... Я ліфчик новий одягла, фарбувалась півгодини, а він напився і сказав, щоб я йшла до себе спати!
У Джинні істерика на підході.
- Я так чекала, так сподівалася! А його навіть в Хогсміт довелось самій запрошувати! А я йому не потрібна, і ніколи не була потрібна.. краще би мене вбили навесні замість Фреді!
- Ну, ти...
Джеймі незручно, і як звертатися до неї, мами-не-мами, він не уявляє, але, вирішивши, що як би там не склалося потім, зараз тут на підлозі перед ним сидить просто дурненьке дівчисько, юнак сідає поруч:
- Ну ти й дурепа...
Джеймі намагається видивитись у ній риси тієї нервової жінки, яку бачив у своєму будинку ціле життя тому. Вони схожі, дуже схожі, але так, як бувають схожі батьки й діти, не більше — і це радує.
- Ну, подумай, що за дурниці ти говориш — краще б убили... мамі було би краще, чи що? ні... Подумаєш, напився і сказав, щоб ішла до себе — було би набагато гірше, якби до себе потягнув, правда-правда... Він же і не зрозумів, що образив, у нас же взагалі мозок інакше заточений... Ти сама дійдеш до вашої вежі?
- Ннннііі! Не піду я туди! Хто побачить — сміятися буде! Вони ж усі такі змії, такі дурепи...
- Пішли-пішли, не можна на холодному сидіти... Вмиємося для початку, добре?
“Та і протверезіти тобі б не завадило, чесно...”
Джинні бурмоче ще щось сумбурне, але покірно піднімається і бреде разом з Джеймі до кранів. Вмивати її — це окрема задача, але у Джеймса є багатий досвід спілкування з Лілі — після вступу сестрички до Ґоґвортсу у підлітковому віці руйнувань вдома було до біса. Навіть стихійні магічні викиди близнюків проходили набагато більш мирно, аніж будь-яка з печалей дівчинки, що повернулась з невдалого побачення чи посварилась з подругами. А викликати для втихомирювання цього стихійного лиха бабусю, тітку Дервал чи хрещену виходило не завжди — значить, доводилось справлятися власними силами. От і тепер Джеймі зловив себе на тому, що говорить Джинні якісь ласкаві дурниці і гладить по голівці — зовсім як Лілі, від цього на серці стає боляче.
- Хочеш, попрошу домовиків, щоб явили тебе прямо до кімнати? Щоб через вітальню не ходити? Я помічник, вони мене слухаються...
- Ніііі... я краще так... голова важка, провітрити хочу.
- Тоді пішли, проводжу, щоб не збилась. Три - чотири, лівою — правою...
До вежі Грифіндору вони дістаються швидко.
- Заходь давай, бо мені ще б разок встигнути все пройти...
Джинні шепоче пароль, і картина, що закриває вхід, від’їжджає в бік. З вітальні долітають чиїсь приглушені голоси і неяскраве світло, Джинні незграбно поправляє свою мантію:
- Дякую тобі, Ніле! Ти хороший, правда-правда... - і тихенько, по-сестринськи так, цілує в щоку, перед тим, як побрести до себе.
М’юзік: Канцлер Ги — Крыша.
Гаррі не мав такої звички — добиватись чогось не своєю працею, а за рахунок статусу героя війни, і поступився принципами тільки тричі. Вперше — коли професори в університеті, куди вступав Драко, намагались завернути його документи і не допустити навіть до вступних іспитів. Вдруге — коли хлопцеві-однокурснику з Академії аврорів пригрозили відрахуванням за те, що першого ж дня практики він від душі накидав умовно дозволених заклять у маґла, що затягнув до кущів маґлівську ж дівчину — пам’ятається, тоді Гаррі разом з Драко цілий вечір складали промову для звернення до начальства... І втретє — коли в Мунґа у Драко палата виявилась у закритому від чужого ока блоці. У тому, де весь персонал включно з прибиральницями і прачками, дає Непорушну клятву про нерозголошення.
І справа тут не в проблемах, тому що для їх вирішення є і прописані настійки, і пара амулетів, прив’язаних до зап’ясть ледь не намертво. “Не хочу, щоб хтось мене бачив!” - заявляє Драко, ледь не додавши у спину: “І ти також!” (і, здається, Гаррі це несказане зрозумів). Тіло починає стрімко змінюватись — це дивно, неприємно і майже страшно. Кості трансформуються в ширину, і новий силует стає майже жіночним, живіт усе більше випирає, а справа і зліва від пупка з’являються червоні смуги, ніби хтось подряпав негострими нігтями.
Але старенька-цілителька тільки відмахується у відповідь на скарги:
- Хоч тут усе, як треба! - а над побоюваннями з приводу смуг і зовсім сміється: - Розтяжки це звичайні!
- Ссстара відьма! - шипить тихенько Драко.
Годують тут жахливенно: риби практично нема, та q замовити суші також не можна. З усіх розваг лишаються тільки книги і газети, тому Драко злиться і зривається на оточуючих. І на Поттера, коли той приходить провідати після своїх чергувань — з чорною щетиною на морді, весь пом’ятий і тужливий:
- Тисячу разів казав ідіоту, мідій маринованих хочу! Не варених на пару, а маринованих! Й імбиру — також маринованого!
А Поттер у відповідь дивиться із замилуванням цуцика й лізе обійматися, і Драко з усіх сил намагається вивернутися.
От, певно, ще одна причина для паршивого настою. Можна сховатися під шарами одягу, замотатися на ніч у ковдру поверх піжами, але вдома рано чи пізно Гаррі побачить його оголеним, і це стане кінцем для усієї їхньої історії. Шрами-розтяжки здаються на блідій шкірі особливо противними, на животі намітилась темна смуга, грації в цьому новому тілі — не більше, ніж у хворого мамонта... а ще, і це головне, виявляється, що трансформуються не тільки кості.
- Це щоб немовлятко змогло вилізти, як треба, а не через те місце, через яке його зробили! - пояснює медичка незворушно.
Драко щиро ненавидить оглядову, називаючи її не інакше, як катувальнею, кожний огляд, особливо якщо доводиться вилізати на крісло, сприймається ним як цілковите приниження. Голос Драко майже зривається на вереск:
- Я не хочу!
- Це ти дружку своєму казати мав, коли ноги перед ним розсовував! - огризається у відповідь бабця.
- Але я ж читав, роблять цей... розтин!
У книзі на картинках все виглядає пристойно і по-діловому: фіали зі Знеболювальним, Кровотворчим і Снодійним, поважний старенький цілитель, якого уважно слухають студенти, зовсім невеликий розріз, через який акуратно виймають схоже на ляльку немовля, акуратні рівні шви за допомогою закляття Шиття — і все, радійте, молоді батьки!..
- Це якщо зачинали під настійками або чарами. Тоді іншого виходу немає, - пояснює медичка. - У іншому ж разі ми стараємось не вдаватися до хірургічного шляху, оскільки Снодійне і Знеболювальне можуть нашкодити дитині — важкість дихання або...
“Тепер ще це!”
Дивно, що при цьому Драко зовсім не злиться на немовлятко, що росте всередині — і якраз десь у ці дні він вперше відчуває, ніби хтось торкається його зсередини — чи то ніби кінчиком пера, чи ніби м’якою котячою лапкою... Не можна сказати, що така подія наповнює просто неземним захватом, але Драко розуміє, що це дійсно — живе, справжнє. І що Патронус у нього, скоріш за все, зміниться.
- Хороший мій, маленький...
І ще різні ласкавості, на які тільки вистачає слів і думок — добре, що ніхто, окрім немовляти цього не чує.
А потім ще Поттер чудить.
Припхався у святковій мантії, поголений, з букетом гортензій в руках і слідами похмілля на обличчі. З порогу валиться на коліна і з патетикою в голосі починає:
- Драко, я довго думав над нашими стосунками... я думав... думав...
- Ти що, охрінів? Ти не думав, ти бухав, не просихаючи, швидше за все.
- Тьху, не збивай з думки! Коротше, я думав і прийшов до висновку, що дитині потрібні обоє батьків, і що краще було би, якби вони були з’єднані законним шлюбом, от.
Очі у Драко злісно мружаться:
- Це хто тебе напоумив? Чи побилися об заклад з Візлі? Чи на п’яну голову думка стрельнула? Бешкет вдався, забирай свій віник і вали звідси!
- Я не жартую! А пили ми, коли я вже сказав, обмивали і слова вигадували, щоб красиво... ну, от, блін. Коротше, раз уже так склалось, то, може, одружимось? Я обручку вже купив...
Гаррі якось по-трошки з колінопреклонної позиції перетікає в сидячу на ліжку поруч з Драко.
- Ну, дай руку, а то раптом не підійде, конфуз буде...
- Ювеліри їх зачаровують, щоб підлаштовувались під розмір...
Гаррі спритно ловить його за руку, надягає обручку, а потім починає обережно цілувати — зап’ястя, і долоню, і синювату жилку на згині, притягає до себе (“Обережно!” - охає Драко), впритул зайнявшись губами, в той час, як руки вже ковзають до ґудзиків на вороті піжамної сорочки.
І це одразу витверезлює:
- Ні, припини!
- Що — болить? Драко, що?
- Просто відстань!
- Що? Тобі неприємно? Гидко?
- Та це ж тобі гидко буде! Відстань, я кому сказа.... ах!
Шия — це підлий, заборонений прийом, а війна з ґудзиками тим часом продовжується, тож знову момент істини для Драко наступає, коли сорочка все-таки падає геть.
- Ну, можеш помилуватися. Що, некрасиво? Можеш іти...
- Ідіооооот... - Гаррі починає сміятися, навіть на підлогу сповзає. - Ну ти й ідіот, чесне слово... Подумав, що закінчилась краса — і кохання теж закінчуватися почне, ну ти й дівчисько...
- Ага, в точку. У цьому й справа, що до дівчиська мені лишається тільки цицьки відростити — все інше, що можна, вже відросло.
Гаррі сміється, обіймає за коліна і невагомо цілує шрами-розтяжки.
- Найкращий ідіот у світі... Найкрасивіший у світі...
І тут стає зовсім не до слів, тому що Гаррі береться за застібку на піжамних брюках і поцілунки переміщаються нижче. Довге утримання ще нікому не йшло на користь і здатність адекватно мислити випаровується уже остаточно. Драко тільки охає і міцніше вчеплюється в поттерівські кучері. “Поттер такий, ох, Поттерпоттерпоттер, тааак!”
І вже відлітаючи у зіркові далі, бачить стареньку-цілительку, що з’явилась на порозі палати.
- Чудово, - промовляє вона у повній тиші, - значить, з випискою можна не затягувати.
12
М’юзік: Хадин — Романс.
Відомо, що якщо вранці людині соромно, то вечірка напередодні вдалась. Інше питання, чи не доведеться комусь з друзів переповідати людині зміст вчорашнього дійства, тому що хороший знак нерідко супроводжується повною або частковою втратою пам’яті. Але втрата пам’яті — це явище надто милосердне, якого Гаррі, очевидно, того ранку не заслужив.
Вранці йому не просто погано — Гаррі паршиво, у шлунку гидко, а в голові взагалі оселилась зграя піксі, що стукають черепками по пустому казану, але пам’ятає він усе.
І віскі, і пиво, і ще якусь зелену муть з пляшки без етикетки. І Рона, що відносить від столу сплячу Герміону, і ласкаву, хоч незрозуміло чужу Джинні, що образилась на щось і навіть, здається, розплакалась, і — найгірше! - пам’ятає про поцілунки з Драко. Тобто, самі поцілунки були просто чудовими, але це ж Драко довбаний Мелфой! От тільки вчора ввечері це зовсім не зупиняло. Швидше, навпаки, забороненість тільки підштовхувала, тільки загострювала всі відчуття, а Драко, хто б міг подумати, крижинка слизеринська, виявився чуттєвим і покірним, ніби арфа чи скрипка. Тепер Гаррі знає, як дивовижно Мелфой може звучати... а от що робити з цим знанням, ніхто не сказав. Тож розумним здається тільки одне — стукнутися кілька разів лобом об спинку ліжка і простогнати:
- Убийте мене хто-небудь, будь ласка...
- І мене... - доноситься звідкись. - Змії наші не ночували сьогодні, а то у них можна було би отрути попросити...
Щодо “змій” Гаррі точно знає, що вчора тут не було тільки Забіні, а Мелфой — ще під ранок був тут, але секрет відкривати нікому не збирається. Вже краще справді отрути, щоб не мучитись — тому що куди тепер подіти спогади про смачний рот, солонуватий присмак тріщинок на губах, синювату жилку на горлі і власника горла, що зі стогоном звивається в руках Гаррі... Шкода, самому на себе Облівіейт накласти не вийде, та поки й не зрозуміло, чи хочеться забути всю ніч, чи ж прибрати тільки фрагмент з п’янкою, щоб не заважав чистоті вражень. Ну от, догрався, такий тепер вражений, що не зрозуміло, як брести в душ з такою проблемою в штанях? А винен хто — знову-таки Мелфой!
“Ну, зміюко, доберусь я до тебе...” Що буде після цього “доберусь”, Гаррі старався не думати — думки з’являлись зовсім не достойні чарівника чоловічої статі...
Врешті-решт, Гаррі добирається до душу пізніше за всіх. Холодна вода, звісно, бадьорить і допомагає забути про проблеми нижче пояса, але піксі в голові майже не втихомирюються. Хочеться забратися у темний куток і валятися там ганчіркою, поки не знайдеться добра душа з Антипохмільною настійкою в одній руці чи Авадою в іншій. Повалятися не виходить, а от добрих людей, на щастя, з Антипохмільною знаходиться аж двоє: з’являються Рон і Герміона. Рон бадьорий і веселий, Герміона також цілком ожила, хоч колір обличчя все ще віддає зеленню, що називається ще благородною блідістю.
- Ходімо на сніданок!
Думка про сніданок поки що викликає виключно огиду, і за пляшечку настійки Гаррі хапається, ніби потопельник за останню соломинку.
- Герміоно, - шепоче він, - ти — чарівниця!
- Ні, - сміється вона, - тобто, так, але головний чарівник тут Рон: з особистого запасу видав...
- Її давно ще Фордж... коротше, вдосконалили рецепт, щоб не так противно було... Остання лишалася.
- Жаль.
І всім зрозуміло, що жаль тут зовсім не вбивчо-м’ятної настійки...
- Так, Гаррі, що би тут не говорили, ми не віримо жодному слову. І ти нікого не слухай!
Антипохмільна замерзає у шлунку шматком м’ятної криги.
- Це добре... - видавлює з себе Гаррі, червоніючи від маківки до п’ят. І що за балакуча сволота вчора могла бачити їх, його і... Драко?
- Та що ж хорошого? - басить Рон. - Дівчата про що б не говорили, то прибрешуть з три короба, а правди не знайдеш, але ж вірять їм! Джинні на таку підлість не здатна!
- Джинні ж пішла...
- Ну от, а тепер Лаванда почула від Патіл, а їй Мел Шерідан з п’ятого курсу сказала, що Джинні після вечірки біля вітальні обжималась з цим новеньким, Хаггеті ніби...
- А ти як почув це від Лаванди? - зробила власні висновки Герміона.
- Так само, як і всі! Тріщала на всю вітальню! Я якраз вийшов туфлі твої шукати, які ти вчора кинула в МакМіліана, обіцяючи показати чиюсь матір...
- Мляяяя...
Лід у шлунку починає танути.
- Так що там Джинні?
- Та ну їх, усі ж знають, що ви зустрічаєтесь. Чи я щось пропустив?
- Усе в порядку, Роне! Ну, пішла вона вчора раніше, так...
“Треба знайти Джинні й вибачитись! І...”
І Гаррі здається, що тепер доведеться вибачатись ще й перед Мелфоєм.
М’юзік: Келли — Спи.
Джинні легко знайти у натовпі — вогненна маківка ніби світиться. Насуплені брови, погляд спідлоба, а руки в кишенях стиснуті в кулаки.
- Чого тобі треба?
- Джинні, - видихає Гаррі, - пробач! Я ж знав, що алкоголь після таблеток не можна, і все одно... Пробач, я поводився, певно, як остання свиня.
- Було трохи.
- Джин, мені дуже шкода, що я тебе чимось образив! Я правда жахливо поводився. Добре, що вчасно пішов учора, тому що, чесне слово, я би не пробачив собі, якби щось сталося... ну, з тобою...
- Дурень ти, Гаррі. Чесне слово. Правду говорять, що мозок у вас інакше заточений.
Джинні виглядає втомленою, або це просто Гаррі так здається.
- Мене вибачили?
- Дементор з тобою. Ти до бібліотеки мене не відведеш? Бо завтра треба ще встигнути есей здати, у мене там ще й кентавр не валявся, і політати також треба... Може, повернешся в команду? Було би круто...
- Ну куди я, Джин? Я ж старий, а тут — шкільна команда...
- Якщо ти не в курсі, ти сам поки що школяр. Гаррі, приходь! Краще за тебе ловця не знайти, ти ж знаєш...
- А ти?
- А мені тебе також не догнати. Заодно — подивишся на нових.
Спілкуватися з Джинні легко й приємно, от тільки раптово й з жахом Гаррі розуміє, що окрім спілкуватися, йому нічого іншого й не хочеться.
Краєм ока Гаррі вловлює серед інших білу маківку — і серце падає, як збитий бладжером гравець зі своєї мітли. Навіть доводиться зупинитися, щоб вирівняти дихання.
- Гаррі, - Джинні хихоче, - у мене зараз ребра тріснуть від твоїх обіймів... я не проти, звісно, але краще після тренування...
- Добре, - згоджується він у відповідь, але навряд чи чує і Джинні, і самого себе. Тому що Мелфой проходить зовсім близько і навіть не дивиться у їхній бік.
“Вибачуся потім!” - вирішує для себе Гаррі. А ще — блимає думка, що, на відміну від нього, Мелфой вчора був тверезим.
Але біля бібліотеки Гаррі наздоганяють Герміона і Рон; в очах Герміони, ще недавно такої помираючої, горить звичне маніакальне “Вчитися, вчитися і ще раз вчитися!”, в очах Рона — сумна покірність долі. У бібліотеці вони сидять до самого обіду, чесно намагаючись штурмувати “Вищі настійки” за сьомий курс. Герміона паралельно ще читає підручники за перший курс університету:
- Якщо влітку одразу після всіх іспитів встигну пройти практику, то загальні мені зарахують екстерном... Це жахливо — втратити цілий рік, але якщо постаратися по максимуму вивчити зараз теорію, то наздогнати я встигну вже до третього курсу!
- Мерліне, допоможи... і допоможи університету пережити це...
- Рональде Візлі, ти щось сказав?
- Я? Тобі почулось!
Гаррі весело. Усе схоже на попередні хороші роки, і зі слів Рона зникає вічне почуття провини, і Герміона зовсім не нагадує ту, що мерзла разом з ним в лісі Дін, дівчинку з чорними тінями під очима від поганої їжі і кучериками, що вже майже розпрямились...
“Здається, це й називають реабілітацією...”
А під час обіду стається неприємність — одинока поштова сова кидає поруч з Джинні непідписаний конверт, і перед тим, як хтось встигає щось зробити, конверт плюється жовтою фарбою і верещить противним голосом:
- Багато на себе береш, Візлі! До Гаррі клинці підбиваєш, а сама готова обжиматися з усіма підряд! Дурепа руда!
Джинні шипить, що знайде, хто це зробив — придушить, а Мел, пліткарку погану, придушить прямо зараз. Потім — затинається на півслові й вибігає з зали, і Гаррі плететься слідом — доведеться втішати, а як же інакше?
- Мене ж і правда Ніл вчора проводжав! - хлюпає Джин. - Щоб на викладачів не нарвалась, п’яна і після відбою... пошкодував! А Мел, стерво, якраз по своїм справам зібралась швендяти, ще й поцікавилась, чи не заважає...
- Джинні, та вірю я тобі! Ну, ти чого? Ти ж краща за неї, а вона просто заздрить! Вище носа. Що ти там казала про політати?
- Угум. Зара' тільки змию з себе цю гидоту...
На квідичному полі вони застрягають до вечора. Гаррі призабув, як це — літати, просто літати за сничем, а не втікаючи від когось, просто літати, ловити вітер і дуркувати... Підтягується на поле грифіндорська команда, і навіть вдається непогано пограти — Ніл зі свого футбольного досвіду радив на випадок непередбачуваних обставин тренувати цілих два склади, тож на полі весело. Коли їх таки витісняє команда Рейвенклову, що вже якийсь час риє копитами землю, сонце вже хилиться до горизонту, з душових усі втомленою риссю рвуться вечеряти, а потім час якось дуже швидко минає за веселими розмовами, а потім Гаррі чесно намагається провести Джинні до вітальні Грифіндору, коли його кличе Герміона:
- Ти би свою Трансфігурацію кинув мені на перевірку, чи що, і гуляй з чистою совістю...
- Яку Трансфігурацію?
- Есей на завтра... Таааак! Ти що, зовсім не брався?
У результаті замість вежі Грифіндору Гаррі мчить знову в бібліотеку і там сидить майже до самого відбою. Соромно сказати, але десь в глибині душі він майже радий, тому що не знає, про що говорити саме з Джинні, окрім квідичу й уроків, а те, що поцілунки знову можуть виявитися якимись сумними, зовсім не радує.
У спальні Гаррі опиняється пізніше за всіх, і ніби, дійсно, збирається впасти і відключитись, коли згадує про свої несказані вибачення. Завіса у Драко опущена, але грифіндорець все ж доходить до його ліжка. Зважитися заговорити виявляється набагато важче — майже так само важко, як йти під Аваду червоноокого монстра півроку тому.
- Мелфою, спиш?
Мовчання. І тільки через хвильку — незадоволене:
- Взагалі-то, збираюсь! Чого тобі?
- Взагалі-то, я вибачитись прийшов.
- Вперед.
- Вибачаюсь.
- Вибачення прийняті, вільний.
- Але я правда прошу вибачення! Я вчора просто сам не свій був...
- Я помітив.
- Я не хотів, щоб так вийшло!
- Я ж сказав, вибачення прийняті, вільний. Ображатися на п’яного — тупо, на героя — тим більше...
- Ну ти визирни хоча б, а то ніби сам з собою розмовляю...
- Та ти втихомиришся колись чи ні?! - Драко ривком піднімає завісу. - Іди до себе. Чи до малої Візлі, теж варіант.
- Та що з тобою?
Замість відповіді Мелфой намагається відштовхнути Гаррі, і тільки потрапляє зап’ястями у полон його долонь.
- А от тепер — поговоримо! Я дійсно прошу вибачення. Мені справді шкода, що вчора все так вийшло. Я дійсно...
Гаррі збивається, тому що надто близько бачить обличчя Драко з його нічною темрявою очей і обкусаним рум’янцем рота — і думки зі словами починаються відчайдушно плутатися.
“Цікаво, а чи видасться він таким же солодким тепер?..”
Видасться чи не видасться, але солодкий — це точно.
- Поттерпоттерпоттер... зупинись! Поки ми обидва можемо зупинитися, ти зрозумів?
Двері розчиняються, впускаючи в кімнату трохи світла і обмалювавши два силуети на порозі.
- Твою матір! - Драко поспішно ховається за завісу. А Гаррі, без сумніву, не бажаючи перед кимось опинитися в такому компрометуючому становищі, пірнає слідом.
- Візлі й бр... Грейнджер. Чудово. Збираєшся найближчі дві години сидіти тут, так?
- А що робити?
У грудях Гаррі тепер тріпоче крильцями золотий снич: маленький, радісний і сяйливий, ніби невелике сонечко. У темряві, навпомацки, відловлювати один одного і цілуватися набагато цікавіше.
А засинати поруч — набагато приємніше, ніж поодинці.
Немає коментарів:
Дописати коментар