Розбиті колінця

Автор: ochi.koloru.neba
Пейрінг: Лілі Поттер-молодша / Скорпіус Мелфой
Рейтинг: G
Жанр: Романтика
Розмір: міні
Статус: завершено
Саммарі: Про Лілі Поттер, розбиті колінця і осінь. І ще трошки про кохання. Зовсім трошечки.

У Лілі Поттер колінця розбиті, і серце - теж. Лілі залізла на горище, забилася в найдальший темний куток, сидить там, тихенько носом шморгає, сльози зі щік сердито витирає. Лілі дев'ять років, вона багато чого вже розуміє. Ось тільки в голові наполегливо б'ється: «Ну чому саме я?».

Пилу на горищі багато, він забивається в ніс, і Лілі чхає. І тут вже немає сил стримати потік солоних сліз, і вона реве, вже не стримуючись, схлипує голосно, здригаються худі плечі. Тому що сьогодні - не її день. Тому що на вулиці осінь і дощ, тому що Джеймс у Гоґвортсі, тому що Ал нудний, а Тедді вже зовсім дорослий і не пише цілу вічність. Тому що тато цілими днями на роботі, а мама сьогодні відчитала за розбиту вазу. Ну і що, що вазу розбив Х’юго, Лілі все одно нікому про це не скаже, вона не ябеда. Але образа засіла в грудях іржавими ножицями, і не видереш її ніяк. Лілі реве, як маленька, плаче гірко-гірко, адже знає, що нікому вона в цьому будинку не потрібна, і ніхто її шукати не буде. І дівчинка плаче ще відчайдушніше, адже їй дуже хочеться, щоб шукали.

Лілі Поттер бігла через двір, перестрибувала через калюжі, Лілі Поттер сховатися хотіла, на горище улюблене залізти, щоб наревітися всмак. Бігла-бігла, об камінь спіткнулася, та й гепнулась у бруд жовтневий, коліна при цьому здерши. Тепер криваві ранки печуть, і Лілі від цього ще образливіше. Адже додому прийде - ніхто не пошкодує, що ноги розбила, зітхнуть тільки: «Горенько ти наше, знову в капості якийсь вимазалася! І павутини в волоссі стільки, що ціле павукове місто там заснувати можна!». Лілі не хоче додому. Вона ображена.

Ображена тому, що тато прийде з роботи виснажений і втомлений, захоче відпочити і йому точно не до неї буде. Ображена тому, що мама досі сердита на неї за вазу, а як брудні джинси побачить, то взагалі лютуватиме. Ображена тому, що вірний друг і товариш Джеймс кинув її і поїхав у свій Гоґвортс. Ображена тому, що Ал нудний, Х’юго розбив вазу, а Розі лежить вдома з температурою. А ще у Лілі колінця розбиті. І серце, так.

Люк піднімається, здіймаючи хмари пилу, і Лілі поспішно замовкає і витирає очі. А з люка стирчить голова Ала. Брат дивиться на неї, маленьку і скривджену, смішно ніс морщить і чхає голосно.

- Злазь давай, - говорить спокійно, - там тобі лист від Джеймса прийшов. І мама пиріг спекла. Твій улюблений.

Голова зникає, люк зачиняються, а Лілі дивиться здивовано на клуби пилу. Дивиться недовго, мить лише, потім виповзає зі свого кутка, швидко-швидко до люка рухається і з горища злазить. І назад, через двір, вона летить уже, як на крилах. Відчиняє двері в дім, а там свіжою випічкою пахне, там мама на кухні возиться в квітчастому своєму фартусі, а на столі конверт лежить, кривим почерком Джеймса підписаний. Лілі вбігає в будинок, а Джинні дивиться на дочку і зітхає тільки:

- Горенько ти наше, знову колінця розбила! Іди сюди, бальзамом заживляючим замажу, боляче ж, напевно.

Лілі посміхається. Не боляче їй. Зовсім не боляче.


* * *

Осінь на дворі, дощ ллє, як з відра, а капітан команди все не заспокоїться, для нього поганої погоди просто не існує. Лілі повертається з тренування мокра з голови до п'ят і зла страшенно. Снич не спіймала, не видно ж нічогісінько, дощ очі заливає, від капітана наганяй отримала, а у вітальні її не чекає нічого, крім домашнього завдання трансфігурації. Джеймс на побачення втік, Ал в бібліотеці, здається, живе, а Розі вже спить і п'ятий сон бачить. Лілі чотирнадцять років, вона йде темними коридорами Хогвартса і кляне все, на чому світ стоїть. Сьогодні день - не її. А може, вона просто надто не любить дощову осінь.

Лілі йде коридором і раптом падає. На рівному місці навернулася, ну що ти тут робитимеш? Мантію порвала, шкіру на долонях здерла, ну і коліна розбила, куди ж без цього. Лілі лежить на кам'яній підлозі, їй і смішно, і сумно, і вставати зовсім не хочеться. Забитися б на горище старе та й поплакати, відвести душу, але Лілі доросла, вона не плаче. Як би прикро не було і як би ранки на ногах не боліли.

- Ти чого розляглася тут посеред коридору? - Голос здивований глузливий над вухом лунає, і Лілі зітхає сумно: от якщо не щастить, то не щастить у всьому.

- Хочу і лежу, - бурчить невдоволено, - вали звідси, Мелфою.

Але він не йде, - звичайно, піде він, розмріялася! - лягає поруч на спину. Лілі хочеться його вдарити, щоб відстав і перестав блазнювати. У них стосунки не дуже клеяться, і Джеймс не раз уже пропонував набити Мелфою кілька синців, ну, для профілактики, щоб не задирався, але Лілі тільки сміялася у відповідь.

- Лежати, звичайно, добре, але у тебе мантія мокра, - каже хлопець, задумливо витріщаючись у стелю. Лілі повертає до нього голову, пхикає роздратовано.

- Хіба тобі не байдуже?

- Застудишся і помреш, а мені потім діставати нікого буде, - знизує плечима Скорпіус. - Коротше, вставай, бо як ні - я тебе відлевітую. Ти ж з тренування, а значить, палички у тебе з собою немає, тож ти проти мене безсила.

Лілі пригнічено кривиться. Їй прикро, що Мелфой застав її в такому становищі, і що дощ за вікном, і мантію спортивну доведеться нову купувати. І снич вона не впіймала, і домашку ще писати, і Джеймс, падлюка, на побаченні. Ще й колінця ці.

Лілі піднімається на ноги, і Скорпіус піднімається теж. Дивиться на неї спантеличено, і раптом вимовляє пихато:

- Поттер, у тебе коліна здерті. Ласкаво просимо в дитинство, - і посміхається, негідник. І Лілі злиться ще більше: на себе, на нього, на осінь і на капітана команди, який так не вчасно зі своїм тренуванням.

- Та пішов ти, - огризається злісно, супиться, але чомусь не йде, залишається стояти навпроти чистого, сухого і веселого Мелфоя. Не звертаючи уваги на те, що сама - брудна, мокра і зла.

- Іду, - киває головою той. - Але ти зі мною йдеш. У Лікарняне крило, хай тобі ранки твої замажуть чимось, бо потрапить бруд туди якийсь, зараження ще заробиш. Воно тобі треба?

Лілі зітхає приречено, рукою махає. Їй не боляче, зовсім-зовсім не боляче, і зараження вона ніякого не боїться. Але в Лікарняне крило чомусь йде.


* * *

Вересневе сонце таке яскраве-яскраве, тепле-тепле, мов літо вирішило нікуди не йти, залишитися в Англії назавжди. Лілі сукню легку одягнула, зелене-зелене, Лілі волосся розпустила і очі трошки підфарбувала. Лілі в Гогсмід збирається.

Босоніжки на підборах голосно цокають по кам'яній брукованій дорозі. Лілі сімнадцять років, вона на останньому курсі Гоґвортсу вчиться, їй НОЧІ здавати цього року. Але це ж коли буде, у червні тільки, а зараз - середина вересня, і сонце світить, і небо синє-синє, і Гогсмід вже близько-близько.

А в Гогсміді її чекають.

Ні, не Джеймс, він якраз не приїде цього разу, на збори зі своєю командою квідичною поїхав. І не Ал, він собі дівчину якусь блакитнооку знайшов, і вони тепер разом в бібліотеці живуть. І навіть не Розі, вона з головою поринула в наукову діяльність, її тепер і калачем з лабораторії не виманити. Лілі в Гогсміді чекає Скорпіус Мелфой.

Чекає давно вже, Лілі спізнюється, і по брукованій дорозі вона вже майже біжить. Швидко-швидко цокають підбори, майорить плаття зелене, а очі блищать. Адже помітили вдалині вже фігуру довготелесу, стоїть уже її милий, букет айстр білосніжних в руках стискає. Буває ж таке, що день - твій, і все у тебе складається саме так, як ти і задумала, все виходить, і все добре.

І Лілі біжить до Мелфоя. Стосунки у них вже два роки, як дуже клеяться, і Джеймс вже не раз пропонував набити Скорпіус кілька синців, - так, для профілактики, виключно у виховних цілях! - але Лілі тільки сміється у відповідь. Вона йому, якщо провиниться, сама “ліхтар” під оком може запалити!

Але робити вона цього не буде. Біжить до Мелфоя, скучила жахливенно, цілих три тижні без нього - з глузду з'їхати, і як тільки вона дихати змогла стільки часу сама? І Скорпіус її вже помітив, букетом білим вітально махає, мовляв, давай швидше, руда, скільки можна чекати вже? І вона мчить ще швидше, так швидко, як тільки дозволяють підбори. І до нього вже залишається зовсім нічого, кілька кроків всього лише, але Лілі ногу підвертає і летить назустріч кам'яній брукованій дорозі.

Летить, та не долітає. Скорпіус підхоплює її, не дає приземлитися на землю і знову коліна розбити. Обіймає сильно-сильно, міцно-міцно тримає, не відпустить, точно, не відпустить.

- Поттер, ти що, знову в дитинство захотіла? Скільки ж можна? Не вдарилася? Не боляче?

Лілі посміхається. Їй не боляче. Анітрохи.