Пейрінг: Скорпіус Мелфой / Х’юго Візлі
Рейтинг: PG-13
Жанр: Drabble/AU/Flaff
Розмір: Міні
Статус: Закінчений
Саммарі: «Якщо скільки голів — стільки й умів, то скільки сердець — стільки родів любові». Л. Н. Толстой.
Скорпіус не розуміє, що відбувається. Чому планета обертається навколо сонця? Чому небо блакитне? Чому влітку так спекотно? Чому він, Скорпіус, зараз у Барлозі?
Мільйони питань крутяться в білявiй голові, поки вона п'є гарячий чай, їсть гарячі супи й відчуває гарячі дотики.
Скорпіус Малфой думає, що це дурість - проводити липень в компанії Поттерів і Візлів, слухати їхні розмови про падіння курсу галеонів, заміжжя мадемуазель Габріель, неврожаї мімбулус мімблетоніі, але він сидить і ввічливо киває у потрібні моменти, легко стискає руку Лілі Поттер під столом і п'є гарячий, до болю пекучий чай, сподіваючись, що це йому допоможе.
Чим?
Він і сам не знає. Йому чи то нудно, чи то душно, чи то просто всі набридли. Жартівник Поттер, у якого в голові жодних думок, окрім «де би поїсти, з ким би переспати». Джеймс, що розповідає про чемпіонати чогось там десь там, у яких він колись брав участь. Вдало, напевно, якщо розповідає. Джеймс лежить на дерев'яній підлозі вітальні, розмахуючи руками й імітуючи вітряк після шторму. Ось він показує, як ловить квоффл, віддає пас і підморгує фанаткам, готовим кинути йому будь-яку деталь нижньої білизни. Скорпіус з ввічливості сміється, і йому навіть здається, що цілком щиро.
Мелфой тиняється будинком без діла, понуро дивлячись на пом'яті простирадла упереміш зі шкарпетками, зваленими в кутку на табуреті, протирає пальцем запилені книжкові полиці й до нудоти мило посміхається місіс Візлі: Герміоні, Флер, Анджеліні, Одрі.
- Як там тато? - запитує Герміона, здмухуючи з чола прилипле вологе пасмо волосся, а Скорпіус думає, що Роуз на маму страшенно схожа. Місіс Візлі місить тісто, люто мне його руками й тре ніс, забруднений борошном. На ній смішне плаття в квіточку, такий же фартух, у неї шрам, що притягує погляд. “Бруднокровка”.
«Бабуся Белла добряче постаралася», - зауважує Мелфой, але ввічливо відповідає:
- Дякую, добре. Йому щось передати?
Від задушливої спеки картата футболка, схожа на плед бабусі Моллі, липне до тіла. Годинник, що стоїть на старій шафі, цокає оглушливо голосно, борошно піднімається в повітря і кружляє-кружляє-кружляє...
І це навіть не смішно. Зовсім.
Лілі вішається на шию, щебече про майбутнє і закидає ноги на стіл. Підпилює і без того акуратні нігті, витончено відкидає за спину довге руде волосся, хизується в коротких шортиках і майці. У неї довгі ноги, хитра посмішка, примружені очі й повна відсутність тієї Поттер, яку Скорпіус любив.
- Тобі тут подобається? - тягне Лілі, поправляючи на носі величезні окуляри-полароїди й простягаючи йому крем для засмаги. Мелфой гмикає і відкриває тюбик. Звісно. Подобається. Він просто в захваті - мазок раз, розпалена шкіра палає - давно мріяв провести канікули в пеклі - мазок два, сонце-пательня явно знущається - кращого й уявити важко - мазок три, сонце любить Лілі, Лілі любить сонце, Скорп тут явно зайвий.
- Звичайно, кохана. Мені тут дуже добре.
Лілі блаженно усміхається, а Скорпіус ще ніколи стільки не брехав.
І це зовсім не весело.
Футболка з написом «Fuck this shit», важкий запах сигарет і татуйовані шия-ключиці-руки. Роуз читає маґлівські книги, заливається сльозами, курить і говорить, що це найпаскуднiше літо з усіх, що вона переживала. І тут Скорпіус з нею солідарний.
Мелфой ховається в кімнаті Х’юго, куди його поселили тимчосово. Він знесилено падає на ліжко й заплющує oчi міцно-міцно, сподіваючись, що коли він їх розплющить, усіх цих дерев'яних декорацій уже не буде. Ні запилених простирадл, що пахнуть порошком, ні низької стелі, обтягнутої павутиною, ні дерев'яної підлоги, що плавиться під ногами.
- Навіть не намагайся, - кидає Х’юго Візлі з ліжка навпроти. Він знову щось читає лежачи, втупившись у книгу носом і закинувши ногу на ногу.
- А якщо я спробую? - Мелфой піднімає голову й пильно дивиться на Візлі.
- Лілі тебе все одно знайде. Тож домучуйся до переможного кінця, - Скорпіус ловить глузливий погляд, смішинки у вигині губ і опускає голову на подушку, - або до непереможного. Але тобі не втекти.
Книга закривається, піднімаючи хмари пилу й лiтер, але це не дивно. Правда ж?
Скорпіус не розуміє, що його тримає тут, у цій обителі зла, яка давно розвалюється. Він дивиться в стелю, на якiй танцюють спокійні місячні тіні, кусає губи й уперто задихається.
«До переможного кінця», - звучить у голові спотворений голос Х’юго.
«До. Переможного. Кінця».
До.
Самого.
Кінця.
Дні тягнуться гумою або жуйкою, яку Лілі постійно жує. Рожевою, липкою, нудотно-солодкою. Дні тягнуться втомленим Гаррі Поттером зі сивиною в чорному волоссі й вусах, смішливою рудою Джинні, Фредом з хворими очима, Роном, що постійно позіхає, граціозною і такою недоречною тут Флер, суворим Біллом, абсолютно розкутим і диким драконологом Чарлі й Х’юго.
Рудоволосим. Карооким. Колюче усміхненим.
І це зовсім нездорово.
- Я вже говорила, що ненавиджу літо? - в тисячний раз спльовує Роуз, перемиваючи тарілки. Скорпіус тільки киває головою і ловить посуд, який кидає йому Візлі. На більше він не здатний, та й навіщо, якщо ця дикунка розуміє його без слів. Їй тут так само тісно, некомфортно й клопітно, як і йому. А може, навіть гірше.
- Слухай, ходімо на озеро? - Роуз різко обертається і завмирає в очікуванні, а на обличчі написано: «Опануй себе й тікаймо!».
Мелфой прислухається до голосу в голові: «До кінця», і заперечливо хитає головою.
Вона мовчить і топить тарілки в мильному морі.
З календаря падає ще один висохлий лист. Ще один день до свободи. До вдиху.
- Так що ти там казав про спроби? – Х’юго з'являється на кухні раптово, немов примара з нізвідки. Відкриває холодильник, наливає молоко у високу склянку й відпиває маленькими ковтками. Сідає на хисткий розхитаний стілець навпроти Скорпіуса й розглядає його крізь скло.
Мелфой мовчить і вдивляється в темряву за вікном.
А Х’юго п'є крижане молоко, і на шиї у нього пульсує синя жилка.
«Якщо це не закінчиться, то я збожеволію», - Скорпіус лежить на гарячій траві під деревом і слухає життєрадісне базікання Лілі. У ній стільки життя, що його просто подіти нікуди - бери й роздавай хворим і немічним. Лілі щебече, притискаючись своїми губами до щік Мелфоя. Вона нависає над ним, вдивляється в очі, цілує палко і до нудоти медово, відгукуючись солодкістю на язику, губах, шкірі.
І все начебто правильно, так, як має бути. У чому ж тоді підступ?
Духота вiдходить повільно, але невблаганно. Бездонне синє небо поступово одягається в товсті сірі піжами.
Краса.
Скорпіус стоїть посеред двору по пояс у петуніях, вдихає запах дощу, що вже десь дуже близько, й кидає короткі погляди на Х’юго, що сидить на землі. Той знову читає, підібравши під себе ноги й закусивши нижню губу. Між пальців у нього - пронизливо жовтий колосок. А самі пальці тонкі, майже дівочі, такі потрібно тримати в руці й не відпускати.
«Заради Мерлiна, я зовсім збожеволів», - завмирає Мелфой, наштовхуючись на незрозумілий погляд Візлі. Незрозумілий тому, що зовсім не зрозуміло, що він виражає.
«Привіт, чувак. У тебе круті пальці. Можна я потримаю тебе за руку?» - Скорпіус вибухає істеричним реготом, Х’юго всміхається зворушливо й трохи гірко.
Світ навколо вибухає галактиками, чортовими планетами, світами, всесвітами - та чим завгодно! Мокре волосся розмаялось подушкою, дихання збивається з ритму, а пальці відчайдушно мнуть простирадло.
Лист з календаря обтікає розтанулим морозивом.
Перед очима - потріскані обвітрені губи. Уже котру ніч поспіль. Скорпіус усміхається і дивиться на сусіднє ліжко. Він знає, чиї це губи й що вони з ним роблять.
- Якийсь ти сонний, - Х’юго розгортає книгу й намагається втекти у неї, але погляд Мелфоя заважає. Жадібний, голодний, змучений. Візлі відривається від друкованих сторінок. - Та не страждай так. Тут залишилося зовсім трошки.
- Трошки, - погоджується Скорпіус.
Зап'ястя у Х’юго тонкі. Витончені.
Ключиці зворушливі.
Шкіра - світла, як і його улюблене молоко.
Х’юго всміхається криво і вульгарно.
Мелфой усміхається у відповідь і сідає ближче.
Навколо вмирають квіти, задихається спека, світ кришиться на скалки, і все ненормально.
«Гей, рудий, мені подобаються твої ключиці, але це, назагал, не новина».
Немає коментарів:
Дописати коментар